Глава 21

Від дзвону у вухах я відкрив очі – піді мною ліжко, навколо моя кімната… Моя легка ковдра валяється на підлозі, по лобу повзе зрадницька краплина поту… Давно мені не снилися такі дивовижні сни… Чому це давно? Ніколи раніше я не бачив уві сні нічого подібного! Так, мені й раніше могло приснитися щось важливе, та я ніколи не пам’ятав настільки дивовижних подробиць. Цей сон, неначе кіно, все ще залишався яскравою картинкою перед моїми очима.

Мабуть, бути одному – то має не тільки переваги. Пішов на кухню, попив кави… з ложкою коньяку… Дещо полегшало. Чомусь пригадався Борис, який останнім часом був моїм ангелом-охоронцем… пішов спати далі.

На моє здивування, я проспав всю неділю! Ось так і минула трійця – я все проспав… Що тепер буде далі? На що мені треба очікувати у вівторок, коли я заявлюся на фірму писати заяву про звільнення? Чи буде там Прилучна, або в її кабінеті сидітиме величезна змія? Та, на мій погляд, відмінності цих варіантів є не настільки й непринциповими…

Навколо все було наче так само, як і завжди. То, може, нічого зовсім не змінилося? Може, той егрегор мені тільки привидівся? А наш колектив? Так, а хіба я раніше не розумів, з ким працюю?

Яка в голові каша! Що за видіння останнім часом! Може, це все через довгий сон? Чи то лише наслідки моїх прогулянок серед стелажів із орхідеями? А також дія пігулок цієї дивної «Тринадцятої аптеки»… Невже вони торгували забороненими препаратами…

Я ледь дочекався на вівторок, коли нарешті направився на роботу. На вулиці стояла справжня літня погода, припікати починало з самого ранку. Всі одразу вдягнулися по-літньому: маєчки, шорти, коротенькі спіднички… тепер потрапити до маршрутного таксі можна було без зайвого напрягу.

Ось, нарешті, остання зупинка маршруту і я, як завжди, один тягнуся до головного корпусу нашої фірми. Так, звісно я спізнююся, та мені абсолютно все одно. Усі ці баби Капи з суворими поглядами, начальники побільше і начальнички поменше – нехай усі ідуть своєю дорогою! І від цього відчуття певної невимушеності на душі ставало особливо легко. Минулі вихідні дозволили мені прийняти вірне рішення, яке нарешті зробило мене вільною людиною! Більше ніяких Прилучних, Маньків, Підмазних-мінотаврів і всього того непотребу, який останні три роки не давав мені жити…

Повз мене пробігла корова з одним рогом по центру лоба… Я зупинився і зі здивуванням подивився їй услід. Та, повернувши голову, відкрив рота від несподіванки. На мене сунула ціла сила-силенна ніколи раніше небачуваних звірів! Смугасті єдинороги, величезні слони на павукових лапках, неначе з полотн Далі, цілий рій бджіл, одна з яких несла в своїх лапках ведмедя… Більшість істот я не міг розпізнати через їхню невідповідність існуючим у природі організмам…

Може все таки, щось відбулося цієї трійці? А що то за дим видніється на горизонті? Схоже, з головного корпусу нашої фірми…

Я всівся на узбіччі, прислонився спиною до дерева й закрив очі. Дивно, та я не чув тупоту цих величезних тварин. Як таке може бути? Порахував про себе, як радять ті психологи, до десяти, розплющив очі, оглянувся. Навколо нікого. Тільки густий чорний дим з боку головного корпусу… То, може, хай їм грець? Напишу заяву іншим разом! Підвівся й повернув у бік зупинки. Голова була чиста, тому думалося напрочуд легко. Тим більше, було про що подумати.

Не знаю, чи можна вважати, що моїм призначенням є саме намагання змінювати цей світ, проте дещо в ньому змінити мені вже довелося. Може й праві ті, хто вважають, що починати зміни треба з себе. Та, виявляється, демократія зі своїм правом більшості далеко не завжди добрий порадник у будь-яких змінах. Ми можемо змінювати себе на потіху оточуючих, так і не досягши будь-якого результату. Бо скільки б хом’ячок не змінював положення колеса в просторі, ефект завжди буде недостатнім.

Натомість, виявляється, інколи достатньо просто не заважати іншим робити свою справу. Їхній фах і талант рано чи пізно обов’язково призведуть до потрібних наслідків. Може, справжні зміни й починаються саме тоді, коли ми розуміємо, де наше місце та що ми собою являємо? Коли ми не даємо перетворювати себе на оті «гвинтики єдиного механізму»? Особливо, якщо механізм виявився чужорідним…

Отак, ударившись у філософські роздуми, я прямував до зупинки маршрутки. Ще був ранок, та вже відчувалася справжня літня спека, проте дихалося напрочуд легко. Зненацька отримана свобода додавала крил за спиною. Виявляється, для того, щоб літати, зовсім не обов’язкові препарати тринадцятої аптеки! Може це і є відчуття щастя? І мені зовсім не хотілося обертатися, щоб поглянути на руїни головного корпусу фірми, на якій я пропрацював майже три роки…

***

Уже п’ять років, як я навіть не пригадую про генетику! Більше ніяких польотів, потойбічних істот, людей у темних окулярах! Усе минуло водночас, неначе туман розвіявся після сходу сонця.

Так, праві ті, хто вважає, що треба зміни починати з себе! За ці п’ять років, які пройшли з минулих подій, я встиг змінити багато чого! Мій колишній учитель заявляв, що для повноцінного щастя кожні сім років треба змінювати або роботу, або жінку, або місце мешкання. Я встиг зміни все перераховане. Тільки-но я отримав трудову книжку, як одразу змінив житло, переїхавши на інший бік міста. Доволі швидко там відшукалася моя справжня «друга половинка» і в нас зараз живе маленька кішка Соня. Звісно, ми думаємо про дітей і починаємо працювати над цим питанням.

Мої знання комп’ютеру виявилися дуже доречними і тепер я займаюся ІТ-технологіями. Що я вам можу з цього приводу сказати! Якщо так, років через п’ять, ви всі опинитеся на вулиці через свою непотрібність, то я ще довго буду затребуваним фахівцем, бо майбутнє належатиме комп’ютерам!