Глава 8

Субота – найбільш дивовижна доба серед усього тижня. Принаймні, для мене. Це перший день, коли нарешті можна поніжитися в ліжку хоч до обіду, і тобі за це нічого не буде. Проте, чому мене кожної суботи підкидало, як тільки сонячне світло ледь-ледь починало нишком пролазити до кімнати?

Тільки-но розліпив очі та глянув на мобільний – шоста! Ні, це вже занадто! Перегорнувся на інший бік і на кілька хвилин знову стулив очі, примушуючи себе спати далі. Виходило якось не дуже…

Після вчорашнього пивного вечора в роті було якесь дивне відчуття… неначе Борис… та ні, он він! Все нормально, цей ледацюга все ще спав на своєму кріслі і до відчуття в роті був наче непричетним. «Як добре все таки бути котом!» – чомусь оця думка прийшла першою до моєї порожньої після вчора голови. А й справді – тебе годують, за тобою прибирають, а всі твої справи – це якісно вилизувати власні яйця! Не життя – а суцільна лафа! Ти ж, його господар, повинен бігти на роботу, щоб заробити гроші, за які будеш годувати цю абсолютно марну істоту! Потім усе купи, нагодуй, поприбирай за ним… Іще й терпи котячі примхи: то він на руки не йде, то пошкрябав, то покусав, а то й узагалі в тапки надзюрив! Так скажіть мені тепер, хто чий господар насправді?

Та треба вставати! «А чому це треба? – знову подумалося мені, – лише восьма». Що? Як восьма? Тільки-но шоста була… Та навіть і восьма це не десята!

І справді, чого це я, весь тиждень очікуючи вихідних, щоб нарешті повноцінно відіспатися, сьогодні, як прийшов той самий вихідний, підкинувся о восьмій? Мені нема куди поспішати, ніяких авралів… Так, дійсно Федорович знову навішує нам усім про форс-мажор, вимагаючи від кожного робітника відділу запропонувати власну концепцію виставки. Та це взагалі не завдання! По-перше, він за роботу відділу відповідає особисто й саме він повинен щось нам запропонувати, а не навантажувати підлеглих. Принаймні, можемо обговорити разом. По-друге, в мене вихідний і я не повинен перейматися такими дурницями!

Врешті-решт, я завжди знайду чим себе зайняти – у мене, як і завжди, великий вибір домашніх справ! Он треба хоч віником пилюку поганяти по кімнаті, або нарешті щось приготувати уперед на весь робочий тиждень, бо наявні запаси скінчилися… Та найбільше мене почали турбувати питання, пов’язані з епігенетикою, точніше – результатами дії настою, зробленого Ніною Пилипівною. А чому я взагалі вирішив, що той настій має якесь відношення саме до епігенетики? Та інших пояснень його дії, принаймні поки, я все одно не мав.

Тепер уже ніякого сну! День розпочався, за одно й Борис нарешті відкрив очі, потягнувся, зліз із крісла й одразу почав вимагати свій харчовий пайок. Нічого, хто рано встає, тому… як там далі? О – робота завжди знайдеться. Мабуть, треба спробувати відшукати Ніну Пилипівну. Врешті-решт, у мене її пляшка з дивною рідиною, яка навіть може становити певну загрозу. І вона обіцяла з цього приводу щось мені пояснити.

Нехай пил поки відпочине, укладемо з ним мирову: я йому не заважаю, а він мені. Швиденько нагодував свого дармоїда та сам перехопив бутербродів з кавою. Вранішню прогулянку на вулицю Садову можна поєднати з придбанням харчів – у тому районі є класний супермаркет, у якому вибір кращий за всі магазини, що поряд із моїм будинком.

Борис, не встигши доїсти та кілька разів себе лизнути в найважливіших місцях, знову вмостився спати на звільненому мною ліжку. Так, мій кіт ніколи не відрізнявся спритним характером. Проте, такий сонливий настрій навіть для нього був занадто дивним. Невже це все дія того самого трав’яного настою? Ось іще одна причина відшукати мою випадкову знайому, через яку бідна тваринка почала перетворюватися на щось абсолютно для мене незрозуміле.

Мені подобається ранок, коли сонце вже пригріває, та в тіні ще відчувається приємна прохолода. І повноцінно оцінити всю чарівність цього моменту можна саме у вихідний, коли гул машин ще не перекриває природні звуки, а рідкісний перехожий не заважає насолоджуватися життям.

Відчуття комфорту покращує настрій та додає певної легкості в рухах. Тому йшов я швидкою ходою, ледь встигаючи роздивлятися зустрічних пташок, різні квіти… Через якихось хвилин двадцять я вже підходив до вулиці Садової.

Моя любов до розглядання всього довкола доволі часто створювала відчуття певної причетності до детективів. Ти тепер не просто йдеш вулицею, а відчуваєш себе таким Шерлоком Холмсом, який намагається пояснити причинно-наслідкові зв’язки оточуючої дійсності. Проте, з іншого боку, подібна прискіпливість мала також свої вади.

- Бляха-муха! – ледь не перечепився я через якусь нерівність на нашому рідному асфальті.

Отак і грайся в детективів з нашими-то «європейськими» дорогами – до роздивлявся все по сторонах! Проте, що це за чоловік у темних окулярах сьогодні йде за мною майже від самісінького будинку? Я помітив його тільки-но перейшов вулицю від свого під’їзду. Спочатку навіть не звернув увагу – звичайний чоловік травневим ранком. Так, можливо він просто йде в тому самому напряму, що і я, з тією самою швидкістю… Проте, яка вірогідність, що людина випадково йтиме з вами крок у крок два, а може й три кілометри? Може він ішов до магазину, у який я збирався зайти після спілкування з Ніною Пилипівною?

У мене з’явилася прекрасна нагода перевірити – чи й справді за мною стежать. Я спеціально звернув у провулок і обійшов цілий квартал на підходах до супермаркету. Якби цьому телепню потрібно було саме туди, він би не плентався за мною! А так, обійшовши квартал, він так само зайшов до магазину. Чи не забагато випадкових збігів? Цей незнайомець ходив на незначній відстані, проте я постійно вловлював на собі його погляд із під темних окулярів.