Глава 7

Сьогодні день проходив у звичному, проте прискореному режимі. А що ви хотіли – п’яниця, вашу маму! По-перше, скорочений робочий день, а по-друге, єдиний день, коли можна трішечки накотити… звісно, після роботи! Тому всі працівники були цілий день дещо у збудженому стані. У нас, можна вважати, вже склалася певна традиція щодо організації роботи по п’ятницях. Начальство намагалося довго на фірмі не засиджуватися, через що після другої вже ніякі питання не вирішувалися, хіба що крім того, кого куди треба підкинути. Так само, й працівники не перенавантажували себе, особливо коли розпочався сезон не лише напруженої роботи безпосередньо на робочому місці, але й на власних дачах чи присадибних ділянках.

Ми з Кирилом, як завжди, розпочали наш робочий день із пошуку п’яти хвилин вийти на перекур. Як це не дивно, ми ті хвилини таки відшукали. Проте, майже одразу знову нас зловила Алінка – виявляється шеф вирішив зібрати увесь відділ на засідання! І це при тому, що проводити засідання по п’ятницях було гірше за «поганий тон»!

Усі працівники, точніше працівниці, зібравшись на нараду, не зводили очей із тепер смолянисто-чорних кучерів шефа, постійно перешіптуючись. Сьогодні він був у тоненькій сорочці з коротким рукавом, через що в очі кидалися його зненацька збільшені в обсягах м’язи. Так, йому було ще далеко до Шварценеггера, та не міг же він за якусь добу отак просто перетворитися на справжнього бодібілдера!

Звісно, я для себе відзначив просто надзвичайний результат застосування препарату, наданого Ніною Пилипівною. Ми навіть певний час переморгувалися з Кирилом, непомітно махаючи очима в бік Кучерика, та повідомлена шефом новина вимусила полишити веселощі.

Від почутого у мене аж щелепа відвисла – отак після цього і допомагай людям! Оскільки статтю вчора здав, то сьогодні він вирішив увесь відділ напрягти саме тим завданням, яке я напередодні почув від Колби на нараді. Так, у нас новий форс-мажор! Тому тепер усі працівники на вихідних будуть перейматися не власними справами, а тим, щоб на понеділок підготувати узагальнене бачення концепції виставки здобутків нашої фірми. Тобто, лише за два вихідних кожен співробітник повинен придумати власне бачення концепції! Після чого Олександр Федорович зглянеться на наш рівень, перечитає наданий йому непотріб і створить із нього свою геніальну концепцію! Можливо… Принаймні, на моїй пам’яті, кожного разу ми виконували всі найважливіші заходи саме таким чином. І, на мій погляд, найбільш дивним було те, що жодного разу наш Підмазний чомусь плагіатором себе зовсім не вважав.

Настрій був трохи спаскудженим таким безвідповідальним ставленням керівництва до своїх робітників. Звісно, вони завжди все розуміли, інколи навіть премії виписували… собі… Та грець із ними усіма! П’ятниця і я вже вийшов за ворота нашої фірми! Скинувши з себе тягар завдань неможливо нудного шефа, я нарешті розправив плечі й вдихнув свіже травневе повітря на всі груди!

Погода була просто славетна! На годиннику лише чотири години й сонце гріє вже по-літньому! Скрізь така краса, п’янкі запахи квітучих рослин, купа різних комах, що копирсаються навипередки в квітах, спів пташок. Доволі приємний вітерець періодично дмухав, доносячи п’янкий запах акації, що аж дурманив голову. Поряд, у посадці, почулося гучне шурхотіння, неначе хтось шпигував за мною! Зупинився, уважно пошукав поглядом… А ось і рудий хвіст цього шпигуна – білочка здивовано подивилася на мене, зацокотала й хутко видерлася на гору.

І скільки подібних приємних дрібничок щодня ми просто не помічаємо… В організмі відчувалося якесь весняне збудження, може в очікуванні пивного вечора? Мабуть, недарма…

Нарешті дістався зупинки й… ледь очі не посоловіли! Виявляється, маже одразу за мною на зупинку прийшов хлопець приблизно мого віку… Вдягнений він був у звичайний одяг і робив вигляд, неначе мене бачить уперше. Та його обличчя мені було занадто знайомим!

А може це все малює моя багата уява? Може він живе десь на цих дачах поряд із нашою фірмою? І приперся на зупинку їхати не власним майбахом, чи на чому вони там усі розсікають, а плентатися в місто на маршрутці, як і я?! Та найбільше непокоїло мене навіть не це – чи не він учора уже їхав разом зі мною? Та ще й вийшов на моїй зупинці?

І тут я нарешті пригадав, звідки його обличчя таке знайоме! Саме він є одним із нових співробітників охоронної служби нашої фірми! І бачив я його може два чи три рази – тому одразу й не пригадав! То може він також живе десь у центрі міста й вимушений їздити, як і я, а не стежить за мною, як мені здалося спочатку?

У маршрутці він одразу сів якомога далі від мене, на останньому сидінні навпроти. Точно, то все лише мої захоплення детективами з дитинства! У вікні маршрутки, за відбиттям, я добре бачив, як цей парубок відвернувся й уважно дивився у вікно. Тобто, всі мої переживання були абсолютно марними! Проте, а на що саме у тому вікні він дивився із такою прискіпливістю? Може, всього-на-всього, на моє відбиття? Чи, за законами фізики, у його вікні мого відбиття бути не повинно? Ну гаразд, трохи пограємося в детективів!

Я вирішив сьогодні вийти на дві зупинки раніше – саме там знаходився мій улюблений пивний бар під відкритим небом. За цієї погоди не скористатися наданою можливістю було б абсолютно нерозумно! Спеціально, згідно правил шпигунських романів, я просидів майже до самої зупинки, після чого різко піднявся й пішов до виходу. Хлопець, який знав зі вчорашньої подорожі, на якій саме зупинці я виходив, продовжував дивитися у вікно. Проте зненацька він підскочив і полетів до виходу за мною! Ось вам і «захоплення детективами з дитинства»!