Розділ 31

Розділ 31

Вовк повільно наближався.

Володимир не відводив від нього погляду.

Буде важко.

Дуже важко.

Він чудово розумів: цього разу не можна дозволити собі навіть миті неуважності. Перед ним стояв супротивник, рівного якому він ще не зустрічав у цьому світі. Але проблемою була не тільки сила монстра.

З протилежного боку галявини чекала зграя. Поки вовки нерухомо стояли біля її краю, та варто було їхньому володареві лише подати знак — і десятки Звірів одночасно кинуться вперед.

Не відводячи погляду від древнього вовка, Володимир тихо промовив:

— Ватажок — мій. Ви не дайте зграї втрутитися в бій. Щойно монстр зрозуміє, що швидко зі мною не впорається, він обов'язково накаже їм атакувати.

На мить він перевів погляд на товаришів.

— Будьте напоготові. На самого монстра навіть не намагайтеся витрачати сили. Його шкура, впевнений, міцніша за ведмежу. Звичайні закляття наврядчи йому щось зроблять. Як і списи.

Більше він нічого не сказав.

Та й не було потреби.

Усі й без того розуміли, що починається вирішальний бій.

Воїни та троє магів розвернулися до вовчої зграї, утворивши широке напівколо. Списи знову опустилися вістрями вперед, а маги вже почали готувати закляття.

Сам же Володимир зробив кілька кроків назустріч ватажкові.

Тепер його спина була звернена до людей.

Між ними й древнім монстром залишався лише він.

Саме сюди їх гнали понад два тижні. День за днем. Бій за боєм. Кілометр за кілометром. Усі втрати, усі смерті, увесь цей нескінченний шлях вели до цієї галявини.

Тепер усе мало вирішитися.

Або вони переможуть — і тоді нарешті закінчиться цей жахливий похід.

Або древній володар аномалії отримає свою здобич.

Володимир повільно видихнув.

Від результату наступних хвилин залежало не лише його життя. Разом із ним зараз вирішувалася доля людей, що стояли за його спиною... і всіх тих відповідей, які він ще тільки сподівався знайти в цьому світі.

Попереду стояв найнебезпечніший супротивник із усіх, кого йому доводилося зустрічати за три життя.

Попри всю свою міць, попри прожиті століття й силу, що значно перевершувала будь-якого іншого Звіра, перед Володимиром усе ж стояла лише тварина.

Надзвичайно розумна. Небезпечна. Древня.

Але все ж тварина.

За довгі десятиліття вона навчилася відчувати енергії, керувати ними, накопичувати силу. Проте зрозуміти, що саме сталося тієї миті, коли вона увійшла в межі дії Володимирової енергетичної оболонки, монстр не зміг.

Ватажок наблизився ще на кілька кроків і зупинився за сім метрів від людини, яку вже вважав своєю здобиччю. Відстань на якій можливості Володимира вже діяли в повну силу. Не усвідомлюючи цього, древній вовк щойно віддав людині свою першу перевагу.

Володимир не вагався ні миті. Ще до початку бою в його долоні лежав невеликий камінець, що пройшов через десятки трансмутацій. Основа для рейланга була готова.

Залишалося лише вкласти енергію.

Плазмовий заряд, здатний пробивати танкову броню, зі свистом розітнув повітря й ударив просто в груди ватажка.

Та замість вибуху, який мав би розірвати плоть, сталося зовсім інше.

Плазмоїд немов ударився об невидиму перешкоду. На мить яскраво спалахнув енергетичний бар'єр, і смертельна енергія безсило розтеклася по ньому, мов вода по добре змащеному металу. Не завдавши монстрові жодної шкоди.

Тепер, коли ватажок опинився в межах дії астральної оболонки, Володимир зміг уважно роздивитися його захист.

Це був щит.

Але зовсім не та конструкція, яку знали маги чи колись використовували Володіючі. Невідоме, грубе, проте напрочуд ефективне переплетіння енергій.

І звідки б Звірові знати вивірені формули заклять чи складні енергоформи цивілізації Володіючих?

Ні.

За десятки, а можливо, й сотні років життя він сам навчився створювати власний захист. Інстинктивно.

І цього виявилося достатньо. Бій щойно став значно складнішим. Він і не сподівався покласти такого супротивника одним ударом. Це було б надто просто. Але що одна з найруйнівніших його енергоформ узагалі не завдасть жодної шкоди...

Такого він точно не очікував.

Тепер настала черга вже йому захищатися.

Удар був неймовірної сили.

Володимир уже переконався, що древній ватажок опанував чимало того, що здавалося неможливим для звичайного Звіра. Але саме ментальні здібності були його головною перевагою. І тепер монстр використав їх на повну. На Володимира обрушився ментальний тиск такої сили, якого він ще жодного разу не відчував у цьому світі.

Будь-яка жива істота має природний захист від подібного впливу.

Навіть риби.

Навіть птахи.

Найменший хробак чи звичайна мураха.

Цей захист є в усіх. І чим складніше влаштований організм, тим він сильніший. Серед звичайних істот людина взагалі займає перше місце.

Але існували й ті, хто давно переступив межу звичайного.

Маги.

Звіри.

Володіючі.

Після пробудження осередку й появи енергетичної оболонки природний ментальний захист зростав у рази. А далі все залежало вже від розвитку самого володаря.

А звір, що зараз стояв навпроти, був саме менталістом. Його природний захист мав значно перевершувати можливості більшості магів цього світу. Та й атакував він відповідно.

Володимир теж не був беззахисним.

Хоча він ніколи не вважав себе справжнім менталістом, у минулому житті цій стороні мистецтва Володіючих він присвятив чимало часу.

Тоді це було лише одним із напрямків розвитку. Тепер же саме ті знання могли врятувати йому життя. До того ж його свідомість була зовсім не такою, як у будь-якого іншого мага. Три прожиті життя залишили свій слід. Природний ментальний захист Володимира і без того набагато перевершував можливості звичайних магів. А зараз, очікуючи саме такого розвитку подій, він ще й напружив усі чотири потоки свідомості.