Розділ 28

Розділ 28

Володимир не мав жодних сумнівів, що впорається зі Звіром.

Питання полягало в іншому. Ведмідь був не тим супротивником, проти якого можна дозволити собі стримуватися. Не тим ворогом, поруч із яким варто берегти секрети. І не тим випадком, коли можна сподіватися вирішити все звичними засобами.

Отже доведеться розкриватися.

Можливо й не повністю. Але значно більше, ніж він дозволяв собі досі.

Володимир повільно видихнув і прибрав усі встановлені раніше обмеження.

Одразу він відчув знайоме відчуття свободи.

Наче скинули невидимі кайдани. Що було недалеко від істини.

Його магічна оболонка різко розгорнулася. Три метри радіуса миттєво перетворилися на десять. Навколо нього розгорнулася величезна двадцятиметрова сфера.

Через осередок ринув потік енергії.

Структурованої.

Очищеної.

Готової до використання.

Він мимохідь ковзнув поглядом по друзях. І ледь стримав посмішку.

Ольга застигла, трохи прочинивши рот.

Тихон теж дивився на нього так, ніби бачив уперше.

Обидва мали магічний зір.

Обидва могли бачити оболонки інших магів.

І обидва раптом зрозуміли, що весь цей час навіть не уявляли справжніх можливостей свого друга.

Звісно, оцінити масштаби повністю вони не могли. Для цього їхніх можливостей було недостатньо.

Звичайна магічна оболонка мала радіус три метри.

У деяких магів — чотири.

Саме в цих межах маг відчував енергію, працював із нею та міг впливати на навколишній світ. Усе, що лежало далі залишалося недосяжним.

Тому вони побачили лише сам факт змін.

Побачили, як оболонка Володимира раптом розширилася. Побачили, як різко зросла щільність енергії навколо нього.

Але оцінити справжні розміри вже не могли.

Для цього потрібно було мати оболонку не меншу за його власну. Чого в цілому світі не мав ніхто. Або бігти доки не перестануть відчувати його оболонку щоб виміряти відстань. Але це було би вже занадто.

Зате Ігор залишався абсолютно спокійним.

Принц уважно дивився в бік лісу, звідки мав з'явитися ведмідь.

Його турбував майбутній бій.

І більше нічого.

Змін він просто не помітив. Чутливості не вистачало. Для нього Володимир залишався тим самим молодим магом, що стояв поруч хвилину тому.

Про магічний зір Ігор поки що міг лише мріяти. Навіть за найоптимістичніших прогнозів до такого рівня йому довелося б іти десятиліттями. І то без жодних гарантій успіху.

Тож єдиними свідками того, що зараз сталося, залишилися Ольга та Тихон.

А гуркіт у лісі тим часом наближався.

Володимир нахилився і підняв із землі невеликий камінець. Звичайний уламок сірої породи. Нічим не примітний.

Він затис його в долоні й одразу почав трансмутацію.

Одну за одною.

Раз за разом змінюючи структуру матеріалу.

У минулому житті для подібних випадків усе було значно простіше. Тоді він завжди носив із собою запас рідкісних металів. Зазвичай у пряжці ременя, браслеті або іншій придатній для цього речі.

Достатньо було відокремити маленький шматочок і провести всього кілька трансмутацій.

Після цього виходили готові заготовки для енергетичного рейланга.

Закляття надзвичайно потужного. І надзвичайно вибагливого до матеріалів.

На коротку мить перед магом виникали тонкі направляючі рейки.

По них пропускався потік енергії.

А вперед виривався заряд, що також мав цілком матеріальне втілення.

На перший погляд смішні обсяги. Усього кілька грамів речовини на рейки. Ще кілька — на сам снаряд.

Але склад цих матеріалів був настільки специфічним, що знайти їх у природі було практично неможливо.

Тому зараз Володимир і перетворював звичайний камінець на потрібні надпровідники.

Теоретично можна було працювати навіть із повітрям. Усе у Всесвіті складається з енергії. Отже змінити можна будь-що. Але тоді довелося б витратити набагато більше сил і часу. Ані першого, ані другого зараз не було.

Тому камінець повільно втрачав свою первісну структуру, перетворюючись на те, що незабаром мало стати його аргументом у майбутньому бою.

Втім не заради цього Володимир щойно зняв обмеження зі свого осередку. Для трансмутації йому цілком вистачило б і колишніх можливостей.

Справжня причина була іншою.

Відстань.

Саме вона зараз мала вирішальне значення.

Ведмідь-Звір не був звичайною твариною. Він, як і всі Звіри мав власну магічну оболонку.

І та змінила його під впливом енергетичних потоків аномалії.

Його м'язи.

Його кістки.

Його реакція.

Усе давно вийшло за межі можливостей природного світу. Таке створіння могло стрибати на десяток метрів. Міг долати відстань швидше, ніж людина встигала подумати.

Звичайний маг здатний поставити щит за два-три метри від себе, але зараз цього могло виявитися недостатньо.

Критично недостатньо.

Тепер же все було інакше.

З розгорнутою оболонкою він міг діяти значно далі.

Поставити перепону за сім метрів.

За вісім.

Подекуди одна така мить вирішує результат бою. Особливо коли твоїм супротивником є ведмідь.

Володимир ще раз перевірив заготовку в руці.

Матеріал був готовий.

Залишалося лише дочекатися появи самого Звіра.

А судячи з тріску гілок і важких ударів лап по землі, чекати лишилося зовсім недовго.

Ведмідь не змусив себе довго чекати.

Спочатку почувся тріск. Наче велетень ламав молоді дерева просто руками. Потім затремтіли кущі.

А вже за мить із лісу вирвалася величезна туша.

Навіть стоячи на чотирьох лапах, Звір здіймався над землею більш ніж на півтора метра. Широченні плечі перекочувалися під шкірою, вкритою густою темною шерстю. Кожен його крок змушував землю ледь помітно здригатися.

Важив він, мабуть, не менше тонни.