Розділ 26

Розділ 26

Три доби після Хвилі минули у безперервній роботі. Спати доводилося уривками.

Звірі, що не пішли далі й залишилися блукати поблизу застави, раз за разом виходили до стін, ніби перевіряючи їх на міцність. Стріломети майже не замовкали, а маги час від часу доповнювали їхню роботу точними ударами заклять.

Коли черговий Звір падав, прикордонники швидко відчиняли браму, кілька воїнів вибігали назовні, підхоплювали тушу й так само стрімко поверталися назад. Ніхто не ризикував затримуватися за мурами довше, ніж було необхідно.

За ці три дні внутрішнє подвір'я фортеці більше нагадувало лавку вправного м'ясника, ніж військову заставу. Уздовж стін лежали туші, біля них без упину працювали люди з ножами, відокремлюючи цінні інгредієнти, м'ясо та шкури. Артифактні скрині одна за одною заповнювалися дорогими трофеями, а запах свіжої крові давно перебив дим від кухонь.

На четвертий день настав час виходити на справжнє полювання.

Сьогодні Володимиру знову випало працювати в парі з Ігорем.

Тихон же з Ольгою попросилися в один загін. Ніхто особливо не заперечував. За цей рік усі вже звикли що ці двоє намагаються завжди бути разом.

Втім, вирушити одразу вони не могли.

Один із рейдових загонів ще не повернувся з маршруту, на який вирушив перед самою Хвилею. За розрахунками, сьогодні Всеволод із Данилом мали дістатися П'ятірки. Після їхнього повернення вони займуть місце на стінах фортеці, а Тихон з Ольгою поведуть свій загін на зачистку території.

Тож цього ранку лише три загони вершників залишили заставу.

Вони розходилися широким віялом у південному напрямку, поступово збільшуючи відстань один між одним, щоб охопити якомога більшу площу й не дати жодній великій зграї пройти непоміченою.

Перед виїздом Володимир ще раз перевірив спорядження.

До звичних артефактів він поклав у сумку кілька флаконів із зіллям прискореного відновлення.

Навряд чи воно знадобиться.

Але Хвиля вже вкотре довела: сподіватися на найкраще — добре, проте готуватися треба до найгіршого.

Окремо він заховав запасний браслет із накопичувачами.

Його погляд на мить зупинився на непримітному срібному виробі.

Володимир чудово розумів, що розкривати власні можливості небезпечно. Зайві питання, зайва цікавість, а потім і зайва увага впливових людей могли коштувати значно дорожче, ніж будь-який артефакт.

Та існувала межа, за яку він не збирався заходити.

Якщо вибір стоятиме між збереженням власної таємниці та життям Ігоря... Він без вагань скористається всім, що має.

Тим більше що зараз поруч із ним був не просто син барона Світязького, яким той називався.

Поряд із Володимиром їхав спадковий принц Руського королівства.

І хай про це не знав ніхто інший, відповідальності це анітрохи не зменшувало.

Перша сутичка сталася значно раніше, ніж очікував Володимир. Вони ще не встигли достатньо віддалитися від сусіднього загону. За потреби до тих можна було не посилати гінця — вистачило б просто гучно крикнути.

Миколай, десятник воїнів і один із небагатьох, хто пережив енергетичну бурю ще дитиною, підняв руку.

Усі миттєво зупинилися.

— Праворуч, — кинув він.

На галявину, не приховуючись, виходила зграя.

Шість вовків-Звірів. Тварини не кружляли й не придивлялися до здобичі. Вони вже зробили вибір і тепер самі відкривали полювання на людей.

— Спішитися! — скомандував Ігор.

Під час полювання коні приносили більше клопоту, ніж користі. Хтось мав утримувати наляканих тварин, стежити, щоб вони не розбіглися, а ще не допустити, щоб якийсь Звір обійшов стрій і кинувся саме на них. Але і обійтися без них було би складно.

Тому п'ятеро воїнів одразу відвели коней убік.

До бою ставали лише двоє магів і три п'ятірки воїнів.

Вовки вже набирали швидкість.

Володимир і Ігор майже одночасно сформували магічні арбалети.

Два вогняні снаряди зірвалися вперед.

Обидва влучили.

Двоє Звірів навіть не встигли завершити стрибок. Вони покотилися по землі, корчачись в агонії, тоді як решта чотири, не звертаючи уваги на загиблих товаришів, лише прискорили біг.

— Залп!

П'ятнадцять арбалетних болтів зі свистом розсікли повітря.

Один вовк впав одразу.

Другий отримав кілька болтів у груди, хитнувся, але продовжив атаку.

Маги не гаяли часу.

Ще два вогняні шари знайшли свої цілі.

Тепер до строю людей летів лише один поранений Звір. Здавалося, сутичка вже закінчилася.

Та тоді сталося непередбачуване.

Вовк усім тілом налетів на виставлені списи.

Один із древків не витримав навантаження. Сухий тріск розлетівся над галявиною.

Перед тим як переламатися, спис вигнувся, немов жердина в руках стрибуна, і несподівано припідняв важке тіло вгору.

Два сусідні вістря, що мали пробити груди, лише ковзнули по неймовірно міцній шкурі.

За мить Звір уже опинився всередині строю.

Ніхто не відступив.

Досвідчені прикордонники діяли швидше за думку.

П'ять списів майже одночасно вперлися в тіло вовка, притискаючи його до землі й не даючи розвернутися.

Ігор не вагався ані миті. Повітряне лезо промайнуло майже непомітною смугою.

Голова Звіра відокремилася від тулуба, а важке тіло ще кілька разів судомно сіпнулося й завмерло.

Запала тиша.

Лише важке дихання людей порушувало її.

— Всі цілі? — швидко запитав Ігор.

І тільки тоді пролунав короткий, глухий стогін.

Миколай сидів на землі, міцно стискаючи зуби.

Пазурі вовка лише раз ковзнули по його нозі, але цього вистачило.

Штани були розірвані, а нижче коліна швидко темнішала від крові глибока рвана рана. Крізь розірвані м'язи вже проглядала біла кістка.

Звір загинув.

Та полювання для загону щойно стало значно складнішим.

Ігор одразу опустився навколішки біля пораненого.