Пробуження спадкоємця

Розділ 25

Хвиля прийшла в середині липня.

І Володимир дізнався про це ще до того, як перші Звіри наблизилися до стін П'ятірки.

Ранок починався зовсім звичайно.

На подвір'ї фортеці збиралися вершники. Воїни перевіряли зброю, підтягували підпруги, перекидалися короткими жартами. Біля стайні Остап щось пояснював Тихонові, показуючи на карту їхньої ділянки кордону.

Сьогодні саме вони виходили в рейд.

Володимир уже збирався повернутися до фортеці, коли раптом завмер.

Щось змінилося.

Не навколо.

Десь значно глибше.

По енергетичному плану прокотилася хвиля.

Вона не мала ні кольору, ні звуку. Не здіймала пилу, не хитала дерева, не змушувала тремтіти каміння. Але для того, хто вмів відчувати енергію, її неможливо було не помітити.

Наче невидиме море раптом здригнулося, і його коливання докотилися навіть сюди.

Володимир мимоволі заплющив очі.

Відчуття було знайомим.

Дуже знайомим.

Подібні коливання він уже переживав.

Півстоліття тому. І в іншій реальності.

Щоправда, тоді сила енергетичної бурі була незрівнянно більшою. Тоді світ буквально захлинався потоками сили.

А зараз...

Зараз це був лише слабкий відгомін. Та навіть цього вистачило, щоб по спині пробіг холодок.

Володимир уважно озирнувся.

Ніхто нічого не помітив.

Воїни продовжували свої справи.

Маги спокійно розмовляли між собою.

Ніхто не насторожився. Ніхто навіть не підняв голову.

І це було зрозуміло.

У П'ятірці не було жодного мага, який пам'ятав би події п'ятдесятирічної давнини. Та й серед воїнів хіба що пара найстаріших у ті часи були малими дітьми.

Їх видавала наявність оболонки. Спаклюжені та не розгорнуті, вони були наслідком тієї бурі, але власних спогадів воїни про це не мали.

Для решти ж подібні коливання були просто ще одним рухом енергії.

А вона ніколи не стояла на місці. Потоки постійно змінювалися, перепліталися, рухалися. Маги звикли до цього з дитинства і давно перестали звертати увагу на подібні речі.

Та Володимир чудово розумів різницю.

Саме слово раптом склалося у свідомості.

Хвиля.

І в ту ж мить усе стало на свої місця.

Звіри не збиралися у величезні зграї тому, що їх кликала якась невідома сила.

Вони тікали.

Тікали від того, що зараз народилося всередині аномалії.

Якщо навіть тут, майже за сотню кілометрів від її кордонів, енергетичний сплеск відчувався настільки чітко, то що ж відбувається у самому центрі? Якої сили там цей викид?

Який біль чи страх відчувають істоти, що живуть усередині? Не дивно, що вони кидаються геть, змітаючи все на своєму шляху. Інстинкт виживання був сильнішим за будь-який страх перед людьми.

Володимир повільно видихнув.

Одна загадка щойно отримала пояснення. Хвилі Звірів народжувалися не через чиюсь волю і не через випадковий збіг обставин. Їх породжував енергетичний викид аномалії.

От тільки це була відповідь лише на половину питання. Бо головне залишалося незмінним.

Чому виникають ці сплески?

Що саме змушує аномалію раз на кілька років викидати у світ потоки агресивної сили?

І найважливіше...

Чи можна це колись зупинити?

На жодне з цих питань у Володимира поки що не було відповіді.

Але внутрішнє чуття вже наполегливо підказувало, що сьогодні йому буде не до роздумів.

Хвиля вже народилася.

І тепер вона невпинно котилася назустріч людям.

Володимир устиг саме тієї миті, коли важкі стулки брами почали повільно розходитися, випускаючи назовні ранковий рейдовий загін.

Коні нетерпляче перебирали копитами, воїни підтягували ремені й перевіряли арбалети, а Тихон із Остапом уже сиділи в сідлах, готуючись рушити знайомим маршрутом уздовж кордону.

— Стійте! Не відкривайте ворота!

Його голос розлетівся подвір'ям так різко, що навіть коні занепокоєно фиркнули. Кілька десятків поглядів одночасно повернулися до нього.

Володимир бігом дістався брами й, переводячи подих, зупинився перед загоном.

Тихон дивився уважно, без тіні насмішки. Остап лише здивовано насупився.

Навіть воїни перезиралися, намагаючись зрозуміти, що могло статися такого, щоб хтось наважився порушити усталений порядок служби.

Володимир не став витрачати часу.

— Сьогодні прийде Хвиля. Вона вже почалася.

На подвір'ї миттєво запала тиша.

— З чого ти це взяв? — після короткої паузи запитав Остап.

Але відповісти Володимир не встиг.

Тихон мовчки спішився.

Не промовивши ані слова, він розвернув коня й повів його не до звичайної стайні, а до тієї, що містилася всередині самої фортеці. Саме там під час Хвиль ховали бойових коней гарнізону.

Остап перевів погляд на напарника.

— Ти що, справді йому віриш?

Тихон лише знизав плечима.

— Так.

І продовжив іти далі.

Цього вистачило, щоб усі навколо ще раз подивилися на Володимира.

Той витримав десятки поглядів.

— Так сталося, що я маю дуже високу чутливість до руху магічної енергії, — пояснив він. — Хвилину тому магічним планом пройшов виплеск. Він прийшов із боку аномалії.

Остап усе ще сумнівався.

— І ти впевнений, що це означає саме Хвилю?

— Настільки, наскільки можу бути впевненим у власних відчуттях.

Маг на кілька секунд замислився.

Цього було достатньо.

Навіть якщо Володимир помилився, наслідки затримки рейду обмежаться кількома втраченими годинами.

А якщо ні...

Тоді двадцять два вершники могли просто не повернутися.

Остап різко повернувся до вартового на брамі.

— Ворота не відчиняти! Передати командиру гарнізону — можливий початок Хвилі!

Вартовий миттю кинувся виконувати наказ.

Ще за мить подвір'ям забігали посильні.