Розділ 18

Розділ 18

Графік навчання остаточно усталився.

Тепер кожен тиждень виглядав майже однаково. По одному дню відводилося на артефакторику та алхімію, ще по одному — на побутову магію й цілительство. Решту часу займала бойова підготовка. Два повноцінні дні з шости адепти проводили на полігонах, відточуючи закляття, захист і взаємодію в бою.

Відверто кажучи, Вова охоче поміняв би цей розклад.

Його значно більше цікавили артефакти. Саме там зараз приховувалося найбільше невідомого. Саме там можна було знайти щось нове для себе, порівняти підходи двох світів і, можливо, відкрити щось справді корисне.

Але вирішував не він.

Та й загалом школа магії існувала не для задоволення цікавості окремих учнів. Держава вкладала гроші у підготовку магів зовсім не для того, щоб ті потім роками сиділи над стародавніми трактатами чи експериментували в майстернях.

Перш за все маг був зброєю. Тому найбільше уваги приділялося бойовій магії.

 На кордонах постійно спалахували війни. З півночі раз за разом приходили мутовані звірі з аномальної зони, що утворилася на місці ритуалу драконів. Та й загалом життя держави важко було назвати спокійним.

Недарма військові посідали друге місце після магів у знаменитій Хартії державних прав і вільностей.

Сила тут завжди залишалася найвагомішим аргументом.

Втім, далеко не кожен маг прагнув усе життя провести на полі бою.

Були цілителі.

Були артефактори.

Алхіміки.

Дослідники.

Ті, хто працював із магічними рослинами чи займався створенням нових заклять.

Проте для них справжнє навчання починалося вже після школи. Закінчивши навчання й відбувши обов'язкову службу державі, молодий маг мав самостійно шукати наставника у вибраному напрямку.

Домовлятися. Працювати на майстра і паралельно переймати його знання. По суті, саме тоді й починалося професійне становлення мага.

Школа давала основу. Наставник створював спеціаліста.

На практиці ж усе впиралося в одну проблему. Щоб навчатися у найкращих, потрібно було мати гроші, зв'язки або впливову родину. А ще краще — все одразу.

Без цього шлях до справжніх майстрів ставав значно довшим і складнішим.

Втім, до випуску залишалося ще кілька років. І поки що значно більше Вову цікавило те, що він може отримати тут і зараз.

Індивідуальні наставники були не єдиним шляхом для мага, який бажав розвиватися у вибраному напрямку.

Існували також магічні ордени.

Наприклад, напрям цілительства традиційно перебував під безпосереднім патронатом королеви. Звісно, траплялися й маги-одинаки, які працювали самі на себе. Але більшість цілителів рано чи пізно вступали до Ордену Цілителів.

Орден забезпечував підтримку.

Юридичну, фінансову, професійну.

І головне — навчальну.

Молодий маг міг звернутися до ордену, і там йому призначали наставника. А частіше навіть кількох наставників одночасно, кожен з яких відповідав за окремий напрям підготовки.

Звичайно, за все доводилося платити.

Перші роки заробіток молодого цілителя був значно меншим. Внески до ордену навпаки — більшими. Фактично на руки він отримував добре якщо третину того, що заробляв досвідчений майстер.

Втім, ніхто особливо не скаржився. Бо справжні майстри заробляли зовсім інші гроші. Якщо звичайного цілителя могли запросити лікувати застуду чи перелом, то до знаменитих майстрів їхали з усього королівства. Потрапити до такого спеціаліста іноді було неможливо навіть маючи гроші — потрібні були знайомства, рекомендації або впливові покровителі.

Зате й гонорари там відрізнялися в рази. А подекуди й на порядки.

Схожа система існувала й в інших напрямках магії.

Був Орден Алхіміків.

Існували ордени, що спеціалізувалися на магічних рослинах.

Окремі спільноти працювали з магічними тваринами.

Були й артефактори.

Щоправда, серед останніх усе було значно складніше. Артефактори поділилися на декілька великих напрямків.

Фортифікатори займалися захистом міст, замків і укріплень. Саме вони підтримували магічні бар'єри, брами та захисні контури фортець.

Майстри побутових артефактів створювали речі для повсякденного життя — світильники, нагрівачі, охолоджувальні пристрої та сотні інших корисних дрібниць.

Зброярі працювали зі зброєю та обладунками. Причому не лише для людей. Бойові тварини також часто отримували захисне спорядження та спеціальні магічні пристосування.

І нарешті існував орден, який викликав у Вови найбільший інтерес.

Орден порталістів.

Найбільш закритий із усіх. Потрапити туди сторонній людині було практично неможливо. Ще за часів Ярослава IV, коли король вирішив створити на Русі мережу стаціонарних телепортів, три давні магічні роди об'єднали свої знання та заснували цей орден.

Саме вони побудували мережу порталів королівства.

Саме вони підтримували їхню роботу. І саме вони зберігали секрети їх створення.

За минулі століття нічого не змінилося.

На сьогодні лише члени цих трьох родів володіли повним мистецтвом створення телепортів. Орден існував фактично як закрита родинна структура.

Сторонніх туди не приймали. Ніколи.

Тому, яким би цікавим не здавався Вові цей напрямок, шансів наблизитися до його таємниць у нього практично не було.

Насправді назви «орден» чи «гільдія» в королівстві використовувалися не так уже й часто.

Повноцінними орденами по суті вважалися лише два об'єднання — Орден Цілителів та Орден Порталістів.

Перший був найбільш численним і відкритим.

Другий — найменшим і найбільш закритим.

Усі інші спільноти скоріше нагадували клуби за інтересами, де маги збиралися навколо певного напрямку, обмінювалися знаннями, шукали замовників або просто підтримували корисні знайомства.

На практиці жорстких меж майже не існувало. Зброяр цілком міг виготовляти побутові світильники. Алхімік — займатися вирощуванням магічних рослин. Фахівець із флори нерідко розводив рідкісних звірів. А майстер побутових артефактів за бажання міг роками вивчати алхімію. Офіційно ніхто цього не забороняв. Допоки діяльність мага не суперечила законам королівства, він мав право займатися тим, чим вважав за потрібне.