Розділ 17

Розділ 17

Друзі отримали свої знаки адептів.

На перший погляд вони майже нічим не відрізнялися від тих блях, які носили учні магів усі попередні роки. Хіба що напис на поверхні став іншим, а вбудований накопичувач — трохи більшим і якіснішим.

Та справа була зовсім не в самій блясі.

Перехід з учнів до адептів вважався важливим рубежем. Саме з цього моменту майбутній маг починав поступово переходити від простого накопичення знань до справжнього ремесла. Для більшості це означало лише новий етап навчання. Для Вови — значно більше.

Найголовнішим було те, що нарешті повинні були розпочатися практичні заняття з артефакторики та алхімії.

Теорії за попередні роки вистачало з надлишком.

Причому часто такої теорії, яку навіть самі доглядачі розуміли далеко не повністю. Вони сумлінно переказували знання, отримані від своїх наставників, ті — від своїх, і так покоління за поколінням.

Працювало?

Працювало.

А чому саме працювало — це вже було питання значно складніше.

Втім, навіть у таких лекціях Вова знаходив для себе чимало корисного. Особливо коли мова заходила про способи створення артефактів.

З металами все виглядало більш-менш зрозуміло. Підхід багато в чому нагадував той, який свого часу використовували Володіючі його рідного світу. Магічна структура закладалася ще під час підготовки металу. Найчастіше — безпосередньо під час плавлення. Тобто те що вони робили під час трансмутацій. Просто тут пішли далі.

Маг утримував потрібні енергетичні форми, контролював потоки сили, направляв процес, не дозволяючи структурі розсипатися. І робити це доводилося безперервно. Від першого шматка руди, що потрапляв до печі, і аж до останнього удару молота по готовому виробу.

Тому артефакти коштували дорого. Неймовірно дорого. Вони вимагали не лише рідкісних матеріалів, а й величезної кількості часу досвідченого мага.

З каменем і деревом усе було трохи інакше.

Тут енергетичний каркас не створювався одразу. Маг раз за разом накладав на заготовку потрібну форму, поступово врощуючи її в матеріал.

Знову.

І знову.

І ще раз.

Доки енергетична структура не ставала частиною самої речі.

Найлегше працювати було з дорогоцінним камінням та різноманітними кристалами. Вони ніби самі прагнули утримувати в собі енергію.

Деревина ж навпаки постійно намагалася повернутися до свого природного стану, через що робота затягувалася в рази. У результаті дерев'яні артефакти нерідко вимагали не менше сил, ніж металеві.

І чим уважніше Вова вивчав місцеві методики, тим сильніше переконувався в одній простій думці.

Маги цього світу навчилися створювати справді дивовижні речі. От тільки робили вони це неймовірно важким шляхом. Настільки важким, що часом сам результат здавався менш дивовижним, ніж кількість зусиль, витрачених на його створення.

І саме тепер у нього нарешті з'являвся шанс побачити все це на власні очі. Безпосередньо в роботі.

І це було по-справжньому цікаво.

Алхімія теж була темою, яку Вова чекав із нетерпінням.

За останні десятиліття ця наука тут, як і у його рідному світі, переважно зосередилася на роботі з мутованими рослинами та тваринами. Тими самими, що з'явилися після енергетичної бурі тридцять дев'ятого року. Або, якщо вірити офіційній версії місцевих магів, після помилки Володарів під час великого ритуалу.

Втім, саме в цій галузі місцеві маги відставали від Володіючих особливо помітно.

Одні працювали, безпосередньо спостерігаючи всі зміни, що відбуваються в енергетичних структурах.

Інші діяли майже навмання.

Методом проб і помилок.

Спираючись на досвід попередників і багатовікові спостереження. Щоправда, було б несправедливо сказати, що до катастрофи маги взагалі не мали матеріалу для досліджень. Магічні рослини та тварини існували і раніше. Просто зустрічалися вони надзвичайно рідко. Лише в окремих місцях із підвищеним магічним фоном.

У місцях сили, як їх називали тут.

Навколо таких територій століттями точилися суперечки, укладалися союзи, спалахували конфлікти й навіть війни. Надто вже цінними були ресурси, які вони давали.

Із книжок Вова давно зрозумів, що ніякої особливої містики тут немає. Просто в деяких місцях енергетичне поле світу ставало щільнішим. Причини могли бути різними. Поклади металів у надрах. Особливості магнітного поля планети. Геологічні аномалії.

А можливо, і ще щось, чого він поки не знав.

Сам факт залишався незмінним. У таких місцях енергії було більше. Значно більше. І все живе поступово пристосовувалося до цього надлишку. Рослини та тварини змінювалися. Навіть звичайні камені та шматки деревини через десятки років набували зовсім інших властивостей.

Якби місцеві маги дізналися, що він власноруч створив подібне місце у своєму баронстві... Наслідки були б доволі неприємними. Ще одна таємниця. Ще одна причина одного дня опинитися в підвалах якогось могутнього роду. Або навіть королівського палацу.

Тому про біосистему знали лише ті, кому справді було потрібно знати. І більше ніхто.

Тим часом місцеві алхіміки за тисячі років навчилися чудово використовувати все, що народжувалося в місцях сили. У діло йшло буквально все. З одних компонентів варили настої. З інших створювали мазі. Щось перетворювали на порошки чи пігулки.

А найцінніші матеріали використовували в артефакториці.

Подібний матеріал міг коштувати дорожче за золото тієї ж ваги. І маги розробили безліч спеціальних заклять, що дозволяли працювати з такими заготовками.

Не завжди ефективно.

Не завжди логічно.

Але результат вони отримували.

Тож і алхімія, і артефакторика обіцяли Вові чимало нових відкриттів.

Втім, разом із новим знаком адепта з'явилася ще одна можливість, яка не менше цікавила Вову.

Тепер він мав право офіційно шукати підробіток.

Для більшості адептів це не мало особливого значення. Заможні родини і без того забезпечували своїх дітей усім необхідним. Та й часу на роботу під час навчання залишалося небагато.