Розділ 15

Розділ 15

Коли друзі повернулися до кімнати, стало очевидно — Ольгу питання просто розпирають. Дівчина ще намагалася тримати себе в руках, але її погляд раз за разом повертався то до Вови, то до Тихона.

Натомість сам Тихон виглядав не менш розгубленим.

Після подій у саду він чудово розумів, що пояснення вже не уникнути. Але водночас не мав жодного уявлення, що саме можна розповідати Ользі, а що ні.

Тому, щойно двері кімнати зачинилися за їхніми спинами, Вова вирішив не затягувати. І не ставити друга в незручне становище. Він одразу взяв розмову на себе.

— Олю, сідай, — сказав він, указуючи на стілець. — Розповідь буде не надто довгою, але деякі речі краще слухати сидячи. Особливо якщо вони можуть здатися дивними.

Тут уже не Ольга, а саме Тихон втупився в нього круглими очима.

Ще б пак.

Сім років.

Цілих сім років він намагався зрозуміти, звідки його друг знає і вміє те, про що не здогадуються навіть досвідчені маги.

І всі ці роки отримував одну й ту саму відповідь:

«Пізніше».

І ось зараз це саме «пізніше», схоже, нарешті настало.

Ольга теж помітила реакцію свого хлопця. Погляд її став ще уважнішим. Щось важливе. Щось дуже важливе зараз мало прозвучати.

Вова ж лише ледь усміхнувся.

Ні, розкривати всю правду він не збирався. До такого не був готовий ніхто. Та й повірити в неї було б складно. Але історію, достатньо близьку до істини, він придумав уже давно. Колись цей момент мав настати. І, схоже, настав саме сьогодні.

— Думаю, ви обидва чули історії про реінкарнацію? — несподівано запитав він.

У кімнаті запала тиша.

Потім Ольга повільно насупилася.

— Ти хочеш сказати...

Вона уважно вдивлялася в його обличчя.

— Але ж це неможливо. Немає жодного доказу, що таке колись траплялося насправді.

— Підтвердженого доказу — ні, — погодився Вова.

І розвів руками.

— Але подумай сама. От припустимо, людина раптом отримала пам'ять іншого життя. Чи хоча б її частину. Як гадаєш, вона побіжить розповідати про це всім навколо?

Ольга задумалася.

— Не знаю...

— А я думаю, що ні, — відповів Вова. — Бо тоді одразу виникає інше питання. Що з нею зроблять після такого зізнання?

Він зробив невелику паузу.

— Наскільки великий шанс, що таку людину захочуть детально розпитати? З'ясувати все, що вона пам'ятає? Дізнатися про знання, яких більше ніде немає?

Обличчя Ольги поступово ставало серйознішим.

— А якщо це дитина? — продовжив Вова. — Бо якщо таке й трапляється, то саме в дитинстві. Разом із розвитком розуму починають проявлятися спогади. Спочатку уривки. Потім цілі картини.

Тихон мовчав.

Навіть дихати наче став тихіше.

— І що буде з такою дитиною? — тихо запитав Вова. — Особливо якщо в неї немає впливової родини. Немає батька-мага. Немає роду, який здатен захистити.

Ольга повільно опустила погляд.

— Ти хочеш сказати...

— Я хочу сказати, — м'яко перебив її Вова, — що навіть якщо подібні випадки траплялися, більшість із них просто залишилися невідомими. Люди дуже добре вміють мовчати про те, що може зробити їх небезпечними в очах інших.

У кімнаті знову запала тиша.

І цього разу ні Тихон, ні Ольга не поспішали її порушувати.

Бо обидва вже починали здогадуватися, до чого саме веде їхній друг.

— Тобто в тобі прокинулася пам'ять якогось стародавнього мага? — тихо запитала Ольга.

У її голосі не було страху.

Лише цікавість.

Щира, майже дитяча цікавість людини, якій щойно відкрили двері в зовсім інший світ.

— Ну, щоб аж повністю прокинулася, це, мабуть, занадто голосно сказано, — посміхнувся Вова.

Він на мить замислився, підбираючи слова.

— Насправді все значно дивніше. Спочатку здається, що пам'ять уже вся на місці. Що ти пам'ятаєш і дитинство, доросле життя, і різні важливі події. Але потім минає час, і раптом спливає якийсь новий спогад.

Вова злегка постукав пальцем по скроні.

— І ти розумієш, що без нього вся картина була неповною. А до цього навіть не здогадувався про його існування.

Ольга уважно слухала. Навіть не кліпаючи.

— Коли не знаєш, що чогось бракує, то цей недолік і не заважає, — продовжив хлопець. — Але щойно з'являється новий фрагмент, одразу стає зрозуміло, наскільки обмеженими були попередні знання.

Він усміхнувся.

— І так раз за разом. Тому сказати, наскільки повною є ця пам'ять зараз, я не можу. Можливо, я вже все згадав. А можливо, через рік чи через десять років спливе щось ще.

Ольга дивилася на нього широко розплющеними очима. У її погляді читалося справжнє захоплення. Втім, Тихон у цей момент виглядав не краще. Він сидів, нахилившись уперед, і буквально ловив кожне слово. Наче боявся пропустити хоча б дрібницю.

— А хто? — не витримала Ольга. — Тобто ким був той, чию пам'ять ти отримав? Ми знаємо його з історії?

Було видно, наскільки сильно її цікавить відповідь.

Вова лише похитав головою.

— А ось тут і починається те, через що я найбільше не хочу привертати до себе зайву увагу.

Усмішка зникла з його обличчя.

— Ви ж чули на заняттях про інші світи? Про знання, які колись передали людям Володарі?

Друзі синхронно кивнули.

— Так от, дракони не помилялися. Інші реальності справді існують. Вони поруч із нашою. Деякі дуже схожі.

У кімнаті стало зовсім тихо.

— І пам'ять, яка мені дісталася, належить людині саме з такого світу.

Ольга завмерла.

Тихон теж перестав дихати так шумно.

— Тому багато знань, які я пам'ятаю, відрізняються від того, що прийнято тут. Іноді зовсім трохи. Іноді дуже сильно.

Вова на мить замовк.

— А ще ця людина все життя займалася магією. Постійно шукала нові підходи. Нові рішення. Нові способи використання сили.

Він ледь помітно всміхнувся.