Розділ 11

Розділ 11

По закінченні канікул життя знову повернулося у звичне русло.

Навчання, тренування, військові вправи, вечірні заняття з Тихоном. А ще — постійний контроль за біосистемою на пагорбі, що тепер розвивалася вже майже самостійно. Ну і, звісно, Ярина. Її навчання та розвиток теж тепер лягли на плечі Вови. Хоч і дистанційно.

Відверто кажучи, то про наступні три роки особливо й не було чого розповідати. Не сталося нічого гучного чи надзвичайного. Світ не перевертався. Нові таємниці не сипалися одна за одною. Просто… життя йшло.

Дні складалися у тижні, тижні — у місяці, а ті непомітно перетворювалися на роки.

Тихон за цей час помітно виріс. Не лише як хлопець, а й як майбутній маг. Він уже цілком впевнено користувався внутрішньою енергією, навчився підсилювати власне тіло, знімати втому, пришвидшувати відновлення. Потроху почав опановувати й перші, поки що примітивні маніпуляції із зовнішньою енергією.

Для місцевого світу — неймовірний результат для його віку.

А от Ярина… Ярина дійсно дивувала.

Схоже, жінка все життя навіть не підозрювала, наскільки їй подобатиметься магія. Вона вчилася із таким азартом, з таким захопленням, що Володимиру часом доводилося її буквально стримувати. Як дитину, що раптом отримала до рук надто цікаву іграшку.

Навчав він її вже зовсім не як місцевих. А повноцінною системою. Тією самою базовою школою, з якої в Лісокраю починав кожен, хто вступав на шлях розвитку.

До літа 2081 року Ярина вже впевнено відповідала третьому рангу за мірками самого Вови. І це було справді чимало.

Втім, нічого дивного тут не було. По-перше, її розвитком займався сам Вова. А його власна енергетика навіть після всіх втрат та відкатів залишалася добре структурованою. Щільною. Насиченою. Порівнювати її із звичайими місцевими магами було приблизно так само безглуздо, як торнадо із літнім вітерцем.

А по-друге — Ярина дійсно мала талант.

Цілительський. Вона тонко відчувала живе. Розуміла організм, енергію, потоки. Інтуїтивно схоплювала речі, на пояснення яких іншим інколи йшли тижні.

Хоча були й обмеження. Розвиток свідомості просувався повільніше, ніж хотілося б. Все ж таки навчання через астральну оболонку — це зовсім не те саме, що жива присутність. Одне діло сидіти поруч із учнем, бачити його реакції, вести енергію власноруч. І зовсім інше — працювати через сотні кілометрів. Та навіть так результат вражав. Ярина вже зараз могла б вважатися дуже сильним цілителем за місцевими мірками.

І тому Вова раз за разом змушений був її стримувати.

— Не треба лікувати всіх підряд, — вкотре повторював він. — Особливо те, що інші маги лікувати не здатні.

— Але ж я можу допомогти людям.

— Можеш. І саме тому повинна бути обережною.

Ярина бурчала, ображалася, але зрештою погоджувалася.

Була заборона і на омолодження.

Ні, технічно проблем тут не існувало. Відновити організм п’ятдесятирічної жінки до стану тридцятирічної для Вови не було чимось недосяжним.

Проблема була в іншому. У людях.

Шептуха, яка гарно виглядає для свого віку — це нормально. Таке трапляється. Трави, здоровий спосіб життя, сильна енергетика.

Але жінка, яка раптом молодшає на два десятки років…

Такого вже ніхто не проігнорує. А зайва увага — це не те, що їм було потрібно.

Саме цього року проходив черговий набір до школи магії.

Вові вже виповнилося дванадцять. Восени мало стати тринадцять, а отже за місцевими мірками він підходив для переходу на цей етап навчання. Втім, нічого несподіваного у цьому не було. Про майбутній вступ знали давно, і сам Вова вже кілька років внутрішньо готувався саме до цього моменту.

Єдиним сюрпризом стало хіба що те, що набір до школи магії проходив не восени, як у ясла, а одразу після літніх канікул. Тобто — з початком липня. Отже, відпочинок знову обмежувався лише одним місяцем. Хоча слово «відпочинок» у випадку самого Вови давно вже втратило сенс.

Ну і, звісно, переходити вони мали разом із Тихоном. Тут теж без несподіванок. За ці роки вони не просто здружилися — фактично стали командою.

І все ж, попри зовнішній спокій, певне занепокоєння у нього залишалося.

Школа магії.

Саме там уперше з’являвся шанс зустріти по-справжньому сильних магів.

За минулі роки Вова значно краще розібрався у місцевій системі рангів. Спочатку йому здавалося, що тут усе примітивно — маги та архімаги, і годі. Але реальність виявилася складнішою.

Пробуджений — той, хто лише пережив ініціацію. Зазвичай діти, хоча після бурі почали з’являтися й дорослі дикі маги.

Учень мага — перший щабель справжнього навчання. Саме ним незабаром стане і він сам.

Адепт — старші учні. Ті, хто вже щось уміє, але до справжнього мага їм ще далеко.

Маг — повноцінний випускник школи. Основа всієї магічної спільноти.

Майстер — маг, здатний не лише користуватися силою, а й навчати інших.

Магістр — сходинка ще вище. Уже не просто сильний маг, а постать державного рівня.

І, нарешті, архімаг. Жива легенда. Вершина, до якої більшість місцевих магів не наблизиться ніколи.

Еліта еліт.

Люди, здатні впливати не лише на окремих осіб чи міста, а подекуди й на цілу країну.

І ось саме вони непокоїли Вову найбільше. Жодного архімага він поки не бачив. Навіть здалеку.

Із магістрів теж знав фактично лише Борислава. Хоча граф, скоріш за все, був магістром більше за силою, ніж за розвитком. Воїн. Правитель. Людина, що постійно зайнята справами графства. Навряд чи в нього залишалося достатньо часу для глибокого розвитку власних можливостей.

А от архімаги…

Тут усе могло бути значно складніше. Самого Вову турбувала лише одна річ — енергетичний зір.

Поки що він без проблем приховував можливості власного осередку. Навчився стискати енергетичну оболонку, глушити випромінювання, маскувати потоки. Для більшості місцевих магів цього вистачало із головою.