Розділ 6

Розділ 6

Вова поступово звикав до нового життя.

До ранкових шикувань.

До постійного галасу у цитаделі.

Ритм кадетського життя виявився жорстким, але зрозумілим. А зрозумілі системи Володимир любив. У них завжди можна знайти закономірності, слабкі місця й способи використати їх собі на користь.

От тільки саме життя, схоже, не збиралося давати йому спокій.

Бо всього через тиждень після прибуття до Львова сталася подія, наслідки якої могли виявитися дуже й дуже неприємними.

А могли й не виявитися.

Тут уже як пощастить.

Зміна тіла майже не вплинула на його звички.

Дві-три години сну на добу — більш ніж достатньо, якщо правильно підтримувати організм енергією.

Колись ця система вибудовувалася роками.

Тепер же працювала майже автоматично.

Частина свідомості відпочиває. Інша — контролює оболонку. Потім навпаки. Безперервний цикл.

Тож більшість ночей Вова проводив зовсім не уві сні.

От і зараз, лежачи на вузькому кадетському ліжку, він повільно зняв блок із власного енергетичного осередку. І світ одразу змінився.

Наче після довгих місяців із затиснутими вухами й заплющеними очима раптом дозволили знову дихати на повні груди.

Із куцої, штучно обрізаної до стандартних розмірів оболонки, вона розгорнулася на повну.

Широко.

Вільно.

На всі його справжні десять метрів.

Енергія потекла звичним шляхом, огортаючи простір довкола. Вова ледь помітно усміхнувся. Як же йому цього не вистачало. Після тренувань із блокуючою сферою, повноцінне відчуття оболонки приносило майже фізичне задоволення.

І, звісно ж, він одразу почав перевіряти все, що потрапляло в межі його сприйняття.

Тут варто дещо пояснити.

У яслах зараз не було лише першого курсу — через літню перерву набір новачків ще не почався.

А ось решта дев'ять курсів були на місці.

Навчалися. Тренувалися. Жили буквально за кілька метрів від нього.

І саме це Вові було потрібно.

Люди. Живі організми. Складні системи.

Розвиток свідомості вимагав постійної роботи на межі можливостей. Постійного навантаження.

Колись, після свого першого переходу, він тренувався на неживих матеріалах — змінював структуру каменю, дерева, металу. Зміцнював стіни будівель, прибирав дефекти, вирівнював внутрішні напруження.

Але тут так робити не можна. У цьому світі були маги. І хоча їх небагато, саме у графській резиденції шанс натрапити на когось уважного був надто великий.

Хтось помітить змінену структуру дерева чи зверне увагу на неприродно міцний камінь.

А далі підуть питання.

Хто?

Як?

Навіщо?

Ні. Такий ризик був абсолютно зайвим.

А от дитячі організми…

Це вже інша справа.

У сусідніх кімнатах зараз спали десятки хлопчаків. Майбутні воїни. Молоді, здорові організми, які й без того чудово відновлювалися.

Тож якщо після ночі вони почуватимуться трохи бадьорішими, сильнішими чи витривалішими — ніхто нічого не запідозрить.

Діти просто ростуть.

Так буває.

А те, що крізь них за ніч пройде трохи більше енергії, ніж зазвичай…

Ну то й що? Шкоди від цього не було. Навпаки.

Головне — не перестаратися.

Бо надлишок енергії цілком міг підштовхнути когось до ініціації. Батьки цих дітей свого часу пережили енергетичну бурю. Їхні осередки вже були частково пробуджені. І тепер у наступних поколіннях цей стан передавався далі, хоч і поступово згасав.

За кілька поколінь усе знову «засне».

Якщо, звісно, не втрутиться щось зовнішнє. Наприклад — надто активний вплив енергії.

Але тут Вова не хвилювався.

Досвіду в таких речах у нього було більш ніж достатньо.

Він діяв обережно.

Точно.

Вивірено.

Нічого надзвичайного статися не повинно було.

Та цієї ночі все пішло зовсім не за звичним сценарієм.

Щойно Вова зняв блокування з енергетичного осередка і його оболонка розгорнулася на повний радіус, як він одразу відчув біду.

Не очима.

І навіть не тим дивним «баченням» енергії, яке тут вважали доступним лише архімагам.

Ні.

Це було щось значно глибше. Те, що неможливо пояснити словами людині, яка ніколи сама не працювала з енергією.

По чужій аурі пройшла хвиля. Коротка. Ламана. Нестабільна. Саме така, з якої починається ініціація.

Вова різко сів на ліжку.

Один із хлопчаків. Курсом старший за нього.

Пробудження почалося. Вова знав цей процес надто добре, щоб помилитися.

Тут, при яслах, серед дітей, подібне траплялося не так уже й рідко. Усі вони були з родин, які свого часу пережили енергетичну бурю. Їхні осередки хоч і перебували у сплячому стані, але шанс ініціації, був надто великим.

Пробудження зазвичай траплялося між трьома й десятьма роками. Найчастіше — у чотири-шість.

Але небезпека залишалася для всіх. Тому при цитаделі постійно перебував маг-цілитель.

От тільки була одна проблема.

Щоб допомогти — треба знати, що допомога потрібна. А перший удар ініціації вбивав дуже швидко.

І зараз маг просто не встигав.

Якби не Вова — хлопець уже був би мертвий.

Думати часу не було. Він діяв автоматично. Так, як робив це сотні разів у минулому житті. Оболонка миттєво охопила сусідню кімнату. Спочатку аура хлопця. Потім — щойно сформована оболонка, яка лише почала розкриватися й одразу ж судомно схлопувалася під навантаженням.

Вова пустив крізь нього власну енергію. Обережно. Дозовано. Підтримуючи життя. Не даючи свідомості остаточно згаснути. Тіло хлопця вже починало викручувати. Серце билося рвано. Енергетичний осередок судомно намагався розгорнути оболонку, але організм не витримував.

Ще трохи — і все.

Та Вова тримав. Волею. Досвідом. Силою свідомості.

Одночасно з цим він обережно потягнувся до інших дітей у кімнаті. Треба було їх розбудити. Ініціація не завершується за одну ніч. Це процес. Інколи — на дні. А постійно бути поруч із цим хлопцем Вова фізично не зможе. Отже потрібно, щоб дорослі помітили проблему. Щоб малого взяли під нагляд. Щоб далі ним займався вже місцевий маг.