Розділ 4 частина перша

Розділ 4

Проблема з приховуванням величезної оболонки доволі довго не давалася Вові.

І справа була навіть не в самому приховуванні.

Стиснути оболонку повністю, зробити себе для інших магів «порожнім», він би рано чи пізно зміг. Особливо маючи за плечима досвід шостого рангу. От тільки такий варіант був навіть гіршим за правду. У світі, де маги становили окрему касту, хлопчик без оболонки був би черговим простим хлопчиком, як всі, без магії. Таке його не влаштовувало категорично.

Ні, йому потрібен був інший результат.

Такий, щоб при енергетичному зорі будь-хто бачив у нього звичайну оболонку. Стандартну. Шестиметрову сферу, як у більшості магів. Таку, щоб радіус здібностей не перевищував трьох метрів від тіла. Ну, максимум чотирьох. Подібне ще можна було списати на талант спадкового мага чи просто сильну ініціацію.

А от його справжні десять метрів… Таке приховати вже було життєво необхідно.

Щоправда, і тут усе було не так просто.

Приховати оболонку — одне. Але при цьому не втратити можливість користуватися її справжніми можливостями — зовсім інше. І саме це перетворювало задачу на ювелірну роботу.

Втім, напрямок пошуку Вова вже розумів.

Енергетична оболонка не була однорідною. Ближче до тіла енергія відчувалася щільнішою, майже густою. Далі ж вона ніби розріджувалася, ставала тоншою, легшою, розмитішою. Не зникала — саме розсіювалася.

А отже, сама оболонка не могла бути справжнім джерелом сили. Скоріше за все, вона була лише наслідком пробудження чогось іншого. Того самого рудиментарного енергетичного органа, який активувався під час ініціації.

І цей орган мав знаходитися десь усередині енергетичного тіла. Можливо — в самому центрі.

От тільки побачити його Вова не міг. Не зараз.

Та якщо чесно — і раніше не міг. Навіть на шостому ранзі. Навіть із шістьма потоками свідомості та можливостями, від яких у більшості володіючих просто паморочилося б у голові.

Втім, це ще нічого не означало.

Енергетичний зір змінювався від рангу до рангу. Кожен новий щабель відкривав нові шари сприйняття. Нові відтінки енергії. Нові її властивості.

І тут навіть саме слово «бачити» не зовсім підходило.

Як пояснити людині, що можна не побачити, а саме відчути колір? Не очима. Не уявою. А чимось зовсім іншим. Енергетичний зір не був зором у звичному сенсі. Швидше — особливим видом сприйняття, для якого людська мова просто не створила окремих слів. Тому всі володіючі й користувалися найближчим поняттям — «бачити». Хоча насправді вони відчували.

І якщо вже він не здатен знайти сам осередок напряму… то можна хоча б визначити його приблизне положення.

Центр.

Ядро.

Точку, від якої розходиться вся оболонка. А далі — пробувати. Повільно. Обережно. Крок за кроком.

Бо іншого виходу в нього все одно не було.

Сказано — зроблено.

Центр оболонки Вова все ж таки знайшов. Точніше — вирахував. Приблизно. Десь у районі грудей. Можливо — саме серця. Втім, без можливості побачити сам осередок це вже не мало такого принципового значення.

Головне — напрямок.

Тепер потрібно було якось обмежити вплив цього осередку на енергетичну оболонку.

І першою думкою закономірно стали щити. Щоправда, не звичайні. Не ті примітивні захисні конструкції, що створювалися з енергії навколишнього світу й використовувалися для захисту від фізичних ударів чи енергетичних атак. Ні. Тут ішлося про інше.

Про щити з більш тонкої… або, мабуть, правильніше сказати — більш глибинної енергії.

І тут Вова вкотре переконався, наскільки доречним виявився його колишній високий ранг. Так, зараз він знову був лише третім. І здібності, і кількість потоків свідомості впали саме до цього рівня.

От тільки був нюанс.

Його теперішній третій ранг і той третій, який він колись отримав уперше — це дві абсолютно різні речі. Передусім — знання. Те, що він вивчив на третьому ранзі. Потім на четвертому. На п’ятому. На шостому.

Усе це залишилося з ним. Навіть якщо частина знань поки лежала десь у хаосі третього нерозібраного потоку свідомості.

Але справа була не лише в пам’яті.

Навіть енергія в його оболонці тепер відрізнялася від тієї, якою він користувався у своєму першому чи навіть другому житті на цьому рівні.

Більш структурована.

Більш слухняна.

Краще пристосована для складних маніпуляцій.

І енергетичний зір також був іншим.

Глибшим.

Точнішим.

Він уже тоді, на початку свого шляху, не бачив енергію так, як це робили інші люди після ініціації. А тепер різниця стала ще помітнішою. Тому виділити більш глибинні шари енергії Вова все ж таки міг.

А далі…

Далі почалася рутина.

Сотні експериментів.

Можливо — тисячі.

Яку саме енергію використовувати? Якої щільності має бути щит? На якій відстані від осередку його формувати? Наскільки глибоко заводити структуру в оболонку?

І головне — як не перекрити при цьому власні здібності?

Прорахувати таке теоретично було неможливо. Тільки практика.

Проби.

Помилки.

Нові спроби.

Нудна, виснажлива і неймовірно кропітка робота. Особливо якщо врахувати, що світ навколо нікуди не зникав.

То тітка Ярина кликала їсти.

То наставала черга занять у місцевій школі. І нехай корисних знань там було буквально кілька крихт, Вова не пропускав жодного уроку. Навіть ці крихти зараз були для нього безцінними.

А ще брати.

Панас і Тиміш так і не полишили своєї «великої війни» проти молодшого родича.

І якщо раніше Вова просто уникав неприємностей, то тепер усе частіше використовував їх як тренування. Ментальний вплив на дітей виявився напрочуд корисним. Недостатність інформаційного навантаження нікуди не поділася, а тому будь-яка складна задача ставала справжнім подарунком для його свідомості.

І експерименти зі щитами теж. Потоки свідомості працювали майже безупинно.