ПОТРІЙНЕ ПОПАДАЛОВО

Три девицы под окном
Пряли поздно вечерком
"Кабы я была царица"
Говорит одна девица…

"Казка про царя Салтана" О. С. Пушкін

Я прокинувся від стуку у двері. Дивлюся на будильник — майже восьма. Розлінився я тут із неквапливим графіком. Старенька не будить мене о пів на шосту для занять у дворі. Треба побороти лінощі і, як колись, вранці проходити все те, що я робив у селищі під пильним оком кореянки.

Цокаючи підборами, входить Марія. Я ловлю себе на думці, що злякався і засоромився її, та ще й своїх трусів, які висять на мотузці. Але, може, вона нічого не помітила? А може, це мені хочеться, щоб вона не помітила? Це я про ранковий "намет", хоч уже й не ранок. Ну, хлопці мене зрозуміють.

Я навіть у люту спеку сплю під простирадлом, така особливість моєї спини. Щоправда, віднедавна купив дуже легеньке покривало з чогось штучного. Воно невагоме, і під ним неможливо замерзнути. Для спини — саме те, а під ранок можна і п'яти сховати. Ось із цього покривала мій молодий організм і зробив ранковий намет.

Я швидко сідаю в ліжку і трохи підтягую коліна. Окуляри відсвічують, і я не бачу її очей. Рот у неї склався в трохи зневажливу гримаску. Щось на кшталт: "Фе, всі мужики такі нечепури". Вважаю, претензії необґрунтовані. Я не тільки як слід відшкріб підлогу, а й покрив її лаком. Через це знову спав на першому поверсі в офісі, на диванчику.

Люблю ходити босоніж, тому роззуваюся біля вхідних дверей у мій двокімнатний відсік. Підлогу протираю раз на день. Дуже не люблю пісок на ступнях, але не роблю зауважень Гансу чи Бо, якщо вони заходять у взутті. Це трапляється нечасто. Ми троє мовчунів у своїх келіях, хоча й вибиралися кілька разів у бар поблизу відзначити вдалі угоди. Марі не роззулася біля порога, і її підбори голосно стукають по дерев’яній підлозі.

— Фак, — несподівано каже вона, — попрошу Ганса провести до тебе в кімнату зв’язок, бо ти рожевий від сорому, наче дівчинка на першому побаченні. Не очікувала, що ти мене так боїшся.

Тут вона трохи нахиляється, демонструючи виріз блузки і дві солідні кулі, що, як у боулінгу, перекотилися до нього.

— М-м, як почервонів, бідненький. Там Сяолун із Бо розмовляють, і японка з ними. Щось хочуть і з тобою обговорити.

Вона, урочисто похитуючи стегнами, підходить до вікна й, відсмикнувши коротку до нижньої частини вікна шторку, визирає назовні. Я тупо оцінюю виріз на спідниці, що обтягує її апетитну дупку. "Рано вони", – промайнула думка про візитерів.

У неї, відносно фігури, неширокі стегна і пружні ніжки, на яких немає й грама жиру. Красива шкіра з легкою засмагою, і це дивно, адже цілими днями сидить в офісі. Чи на вихідних гріється на сонці?

Спідниця вище коліна і цей виріз, майже до трусиків, – є місце для фантазії. Якщо вона стоїть прямо, сідниці відстовбурчується ззаду і мені подобається ця її особливість, не люблю жінок, у яких спина переходить настільки непомітно в ноги, що й не визначиш, у якому місці в неї зад.

Ноги зі спини – це некрасиво. У Марії є зад, і є талія. Вона здається взагалі по-мультяшному тонкою. Плечі неширокі, трохи вужчі за стегна, і це дуже симпатично, хоча багато дівчат навмисно підкладають наплічники додаючи собі військової виправки. Який абсурд, з мого погляду. Та що це я? Так моя палатка ніколи не впаде, а Марія і не збирається йти.

– Тобі допомогти вдягнутися, мій маленький, чи ти сам впораєшся? – запитує вона, не озираючись.

Це вже за межею, вона все ж таки буде молодшою за мене і хоч я мимоволі почервонів, і це я чую по своїх вухах, але це не привід знущатися. Чи вона хоче побачити, чи сплю я в трусах?

– Дякую, я сам повчуся застібати штанці та зав'язувати шнурки на бантик, – відповідаю я стримано і дивуюся, що вона так легко змогла мене розізлити.

– А я думала, тобі потрібна допомога, щоб зробити пі-пі. Ну, як поміч не потрібна, то тоді я пішла. Нагадаю Гансу, щоб провів до тебе зв'язок, поворкуємо тоді вдосталь.

Нарешті вийшла. А я сиджу ошелешений. Ще пару днів тому нічого такого не було. Що сталося?! Втілена скромність — і раптом такі відверті загравання! Чи вона думає, я не помітив її млосних поглядів? Те, що вона почала знімати окуляри, коли я дивлюся на неї, і цю спідницю з розрізом до трусиків і довжиною до середини стегна, хоча нещодавно ходила без розрізу і спідниця була трохи вище колін?

І ще мереживо тонкого й низького бюстгальтера, яке видно в розрізі! І цей ледь чутний запах парфумів! І те, що я іноді можу розгледіти соски крізь тканину! "Але потім не плач. Закохається — не відпустить", — відлунням у голові прозвучали слова Ганса. Він щось-таки знає, не став би марно кидатися словами. Може, детально розпитати? Дівчина помітна, не може бути, щоб у минулому не було жодних історій.

Стрімко вдягаю штани, дивлюся в дзеркало і машу рукою — немає коли голитися. Нюхаю пахви й іду у ванну обмитися під краном. Швидко миюся, витираюся, пшикаю антиперспірантом. І нарешті заспокоююся, переставши думати про Марію.

Натягую злегка зім’яту сорочку — якраз під неголену морду. Зсуваю зі стільниці в шухляду пістолет. Потім покладу в сейф, зараз немає коли відкривати-закривати залізний ящик. Йду в хол на самому початку ангара на другому поверсі.

– Тут така справа... – починає Бо після того, як я привітався з усіма, – Лілі все розповість, – закінчує він несподівано розпочате речення і дивиться вгору, на дурнуватий вентилятор, що обертається під стелею. Власне, "з усіма" — це з Бо, Сяо та Лілі. Ганса немає, він взагалі завжди в тіні. Скоро я називатиму його "наш сірий кардинал". Лілі дуже симпатична сьогодні й виглядає ще молодшою за свої роки. Старшокласниця та й годі. Цікаво, а який би вона мала вигляд у шкільній формі? Поруч лежить її конічний капелюшок.