ДОН ПІЄРІ АЛЬБЕРТІНІ

"Недбалими можуть дозволити собі бути жінки та діти, але не чоловік"

"Хрещений батько" Маріо П’юзо

Лукас примчав до резиденції дона Пієрі, (так він його називав) але добродушні охоронці сказали, що той грає в гольф у клубі, а це близько п'яти кілометрів. Лукас осідлав велосипед і помчав до клубу, поспіхом вигадуючи вдалу версію події. Пієрі він знайшов хвилин за тридцять, ще деякий час охорона не пускала його до нього.

У дона була важлива розмова з якимось пузатим типом із товстим золотим ланцюгом на грудях. Лукас майже підстрибував, сиплячи лайкою, охорона сміялася, і один із них все ж таки ризикнув підійти до господаря і шепнути йому на вухо пару слів. Пієрі відійшов убік і вже за хвилину, після того як Лукас заторохтів про смерть Анджело, оскаженів.

Він зігнув улюблену ключку, і всі навколо стали для нього "porca" — від Мадонни, до членососа Лукаса й охорони, що складалася зі смердючих вонючок. Маховик повільно розкручувався, набираючи обертів, і ще за годину всі дороги з міста були перекриті. На узбіччях стояли легковики, і хлопці біля них пильно придивлялися до тих, хто виїжджав із міста. "Свої" поліцейські теж були попереджені й гальмували підозрілі машини.

Пієрі був не дурень і розумів, що японці вже втекли, але про всяк випадок... Вже не кваплячись, він допитав Лукаса, і той, викручуючись, усе ж таки розповів правду. Вдруге Пієрі вибухнув лайкою і, вихопивши пістолет в охоронця, став стріляти в стіни підвалу, коли йому доповіли, що привезли тіла вбитих, і він пішов у підвал подивитися на них. Що тепер йому сказати дружині брата, як виправдатися перед нею та батьками Рафаеля і Матео. Ні, однозначно треба довго катувати японців, простої смерті буде замало!

Лукаса було вирішено відправити на деякий час до його дядька, на Сицилію. Нехай поки поживе там, поки все вляжеться. І передбачається багато витрат, дуже багато. Не тільки на похорони та щоб згладити гіркоту втрати батьків хлопчиків, не тільки лікарям та поліції, щоб зам'яти чутки, а й на пошуки японців найманцями.

Тепер Пієрі думав, що він даремно проявив недбалість і не зупинив Анджело, коли той почав хуліганити. Та й із японцями можна було домовитись про ціну поборів, то було нерозумно, коли він категорично уперся з ціною, і тепер ось це — він позбувся племінника. Спадкоємця у Пієрі не було, свинська Мадонна дарувала йому дочок, яких було вже чотири, і він дивився на Анджело як на свого наступника.

За пару днів, після похорон, на яких ця скажена сучка Паола подряпала йому обличчя, виючи: "Поверни мені Анджело!", Пієрі трохи заспокоївся і вирішив японців не шукати.

І так надто багато грошей витрачено і належить витратити у зв'язку з цією подією. Звичайно, якщо японці трапляться, Пієрі їм пригадає, але шукати їх у величезному світі? А бізнес ці вузькоокі, виявляється, вже давно продали, навіть кафе спалити не можна! Там інші господарі, як і в магазині зброї. "Не варто марно витрачати і розтринькувати те, що так нелегко накопичується, — подумав Пієрі, — тим паче, що цей пузатий тип із Каталонії пропонує справу, на якій можна непогано заробити, якщо вона вдасться".

Паола була іншої думки. Осипавши його лайкою, вона сказала, що більше не знає його і не хоче про нього чути, і поїхала до себе в Козенцу. Наскільки зрозумів Пієрі, вона вирішила шукати японців сама, ну і нехай витрачається. Була й гарна сторона в цій історії — кілька школярок зітхнули з вдячністю та полегшенням.

Юрі перестали снитися кошмари через кілька місяців, і вона вже не підскакувала серед ночі під прискорений стукіт серця. Їй снилося одне й те саме: як Анджело щось кричить, і його відкритий рот вище за неї, на все небо, і Рафаель, що повільно осідає на землю, з відеокамерою.

До школи вона не ходила, до них приходили два репетитори. Вона вчила французьку, пізніше проходила звичайну шкільну програму, коли почала розуміти написане. До цього, втім, як і після, з нею займалася Шизука. Аксель майже не з'являвся вдома.

Не так уже й важко знайти європейця-чоловіка та двох японок із ним, треба було максимально ускладнити пошуки, і блукали Європою вони порізно. Замітаючи сліди, використали дві легенди з трьох, потім зустрілися у Франції.

А кожна легенда коштувала близько ста тисяч, і це було ще дешево, адже використовувалися справжні документи. На сімейній раді було вирішено не пускати доньку до школи, щоб вона не привертала уваги. Тепер Аксель відпрацьовував витрачені на втечу кошти.

Він неабияк розпалився, коли побачив відео з камери, прихопленої Юрі. Там була не лише вона та Соніа, а й ще кілька дівчаток з іншої школи. Тому жодного слова докору не зірвалося у нього з вуст, і він навіть почав поважати дочку як рівну собі, а не як свою маленьку лілію.

Шизука нічим не видала свого хвилювання, потай пишаючись донькою. Справжня жінка клану Фудзівара, горда і небезпечна! Але все ж таки м'яко пожурила її:

— Юрі-тян, не приховуй від нас своїх тривог, ми завжди будемо на твоєму боці.

Вони стали ще ближчими одна до одного. Шизука викладала їй бойові мистецтва, перетворюючись із люблячої та лагідної матері на суворого і жорсткого сенсея. День був розписаний похвилинно, і Юрі залишалося лише згадувати привільне життя в Італії, але це було й добре, те, що трапилося, забувалося швидше, і не було коли копирсатися у внутрішніх переживаннях.

На пальцях були мозолі від дротиків та ножа. У шкіру рук в'ївся порох. Потім настав той день, невдовзі після дня народження Юрі, коли їй виповнилося сімнадцять. Вона та мама сиділи на дивані, а Аксель піднявся, щоб запхати касету у відеомагнітофон.