ВИБІР ТІЛА

Тепер уявіть собі, що немає Бога і безсмертя душі. Скажіть, для чого мені тоді жити добре, чинити добро, якщо я помру на землі зовсім? Без безсмертя – одна ціль, щоб тільки досягти свого терміну, і там хоч усе гори вогнем. А якщо так, то чому мені  і не зарізати іншого, не пограбувати, не обікрасти, або чому мені, якщо вже не різати, то прямо не жити коштом інших, лише в свою утробу? Адже я помру, і все помре, нічого не буде!

З листа Ф.М.Достоєвського

— То що там каже теорія Дарвіна?

Вони стояли втрьох на вершині гори, недалеко від фігури Христа і дивилися вниз, на колишню столицю Бразилії, що виблискувала вогнями. Чому Венера поставила це запитання, було незрозуміло, але Меркурій вирішив розтулити рота й висловити свою думку безбарвним голосом, у якому не було емоцій.

— Вона нічого не говорить, і за тисячоліття розвитку цієї цивілізації мавпи так і залишилися мавпами, риби рибами, а людина не порозумнішала, а лише отримала ширший доступ до знань, які раніше були не всім доступні і вважалися таємними.

— Колоніальна політика?

— Це краще в Люцифера запитати, напевно, він і спонукав Дарвіна до створення його теорії.

— Не приписуйте мені всі злодійства цього світу, — усміхнувся Люцифер, стоячи зі схрещеними руками й дивлячись униз, на бухту з численними вогниками готелів, кораблів та яхт, — просто треба було виправдати моральне право завоювання земель, на яких жили нібито нижчі істоти, які не мали права володіти землею і всім, що в ній.

Крила його, в які він кутався в кабінеті Яхве, зникли, і замість них була картата ковбойка та джинси з широким ременем. На ногах чорні туфлі в сіточку з гострими носами. Голова із залисинами й зализаним на потилицю волоссям позбулася стильних ріжок.

— Я й кажу, колоніальна політика, і ось підсумок – землі, завойовані Португалією, лежать під і перед нами, — підсумувала Венера.

Кашкет вона вже скасувала, і легкий вітерець ворушив пасмо волосся, а у вухах з’явилися сережки у вигляді трьох ниточок білого золота, що опускалися від мочки вуха майже до плеча. На кінцях ниток різної довжини похитувалися невеликі перлини.

— Моральне право! — роздільно промовив Меркурій із наголосом та глузуванням.

Тога та крилаті сандалії досі були на ньому, у цьому хтось міг побачити байдужість до деталей, але Венера бачила нігілізм.

— Такі вже вони, намагаються культурними досягненнями та розмовами про мораль виправдати своє існування перед босом, у якого не дуже й вірять, — посміхнувся Люцик.

— І багато на цій планеті тих із нас, кому дозволили грати? – поцікавилася Венера.

— І кількох сотен тисяч не набереться, решта всі – істоти без другої свідомості, без гравця. Тобто звичайні люди зі своїм життям.

Вони відвідали вже багато місць на цьому мініатюрному небесному тілі. Були в спеціальному центрі швидкого реагування на дні океану – одній із резиденцій Люцифера. В аналітичному центрі під землею, це була друга його резиденція, де мав би бути "скрегіт зубів".

Спостерігали за невеликою перестрілкою в маленькій війні на Близькому Сході, дивилися, як іскри померлих залишають Землю і їм назустріч летять іскри ще ненароджених жителів планети. Навіть покрутилися серед космічних станцій на орбіті, у яких люди нагадували медуз у банці.

Побачивши ці жалюгідні намагання відірватися від Землі, Венера зрозуміла, чому цей всесвіт саме такий – смертні істоти були на короткому повідку, про всяк випадок. Крім того, це був ще один експеримент – як викрутяться із цієї ситуації? Коли навіть у своїй сонячній системі пересуватися – проблема.

Правила, створені Сімдесятим, були прості. Усі були вільні у виборі, і багатьом це не подобалося. Деяким хотілося б, щоб була доля. Або книга доль. У неї мудрий Бог повинен записати, о котрій годині треба стукати по клавішах клавіатури, а о котрій ставити свічки від геморою.

Але все було простіше, Яхве було не до цього, і напис на внутрішньому боці дверей туалетної кабінки "Бог бачить тебе!" – була провокацією затятого атеїста, що призводила до запорів у віруючих.

Трійця сиділа за невеликим столиком на відкритому майданчику на вершині Ейфелевої вежі. Люцифер витягнув із повітря два договори і поклав перед ними зі словами:

— Чиста формальність, ні до чого не зобов’язує, але раз на сто років доводиться показувати клієнту. Уся річ у тім, що ви втратите всі спогади, залишаться лише ваші схильності, і так до самої смерті орендованого тіла. Але згадаєте все, а також пам’ятатимете своє життя в цьому матеріальному світі, після смерті орендованого тіла. Саме тоді ваша душа – простіше кажучи, іскра, звільниться від вантажу своєї оболонки. Бувають і винятки – вас можуть видкликати до смерті тих тіл, які ви займали, а тіла продовжать жити далі.

— У мені не одна іскра…

— Вибач, богине, що перебиваю тебе, але ці тіла не витримають більше двох іскор, свою і твою, а решту енергії ти отримаєш після повернення з цього світу, у кабінеті боса. Проводили кілька разів досліди, вселяючи більше двох іскор в одне тіло, але краще не ризикувати.

— Не важливо, але я б хотіла поглянути на тіло.

— Не вийде! Ми не показуємо імена, тіла, країну, місце проживання, недоліки. Інакше всі б жили на Мальдівських островах у тілах красенів-мільйонерів і шикарних фотомоделей.