Розділ 43. Максим. Закрити небо 2

І Кіль почав пояснювати, як дістатися, безпечного для джерела життя мокравин, місця. 

Такої мовчазної поїздки в нас ще не було. Я ніжно пригорнув Нію до себе, сидячи на задньому сидінні. Кіль задумливо споглядав краєвиди за вікном. Євген сидів поряд із водійським сидінням. Він мовчки сів до автівки. Ніхто й не здивувався, що рішення корпусу не вплинуло на його власне. 

— Пече ще сильніше, — прошепотіла Нія, коли дісталися місця призначення. 

Ми спинились неподалік водосховища. Подекуди з під води визирали річні створіння, зблискуючи списами та тризубами. Ден з’явився майже одразу.

— Водяники далеко від води не відходитимуть. Тримаймося рівним строєм! — він почав вичакловувати захисні бар’єри.

Я долучився до роботи.

— Це врятує нас від темних заклять. Принаймні на деякий час, — пояснила Ірбіс Євгенові. 

Він дістав зброю, якою планував атакувати темних істот.

— Якщо тільки мені знову не знесе дах, — пробурмотів він.

— Максиме, ми прикриватимемо всіх з неба, — сказав Ден.

Водяники виринали з води та займали місця стаючи густими рядами. Євген знайшов приміщення серед спорожнілих будівель, що містились навкруги. Полишені людьми, яким з якихось причин навіяних Деном, довелось полишити місцевість.

Ірбіс та Кіль стали в один ряд із водяниками. У воді лишались русалки та інші річні істоти, що не могли перебувати на суші. Вони мали б бути третьою лінією, що нищитиме тих, хто дістанеться води. 

Нія стояла за спинами вояків, захищена нашими з Деном чарами, вона мала б відпускати одну за одною енергетичні кулі, підсилені сагарісом. Я завважив, як тремтіли пальці дівчини, коли вона торкнулась руків’я зброї. Однак Нія ніжно всміхнулася мені. Сагаріс засяяв, а я стис її руку.

Зрештою ми побачили їх. Чорним вкривалося небо, ніби все світло світу було вкрадено. Розправивши крила, небом пливли вихори. Поміж ними здіймались спотворені глухані. Відьми атакували першими. Їхні закляття розлітались вщент, зустрічаючись із нашим щитом.

Тоді на горизонті зажевріла орда песиголовців та чортів. Я схопився за руку Нії міцніше, а відпустивши її прикликав меча. У Дена в руках матеріалізувався золотий лук та сагайдак зі стрілами за спиною. Архангел стрімко злетів. Стріли, що він випускав, розрізали повітря шаленим свистом та влучали в ціль. Глуханя, вихор… Темні тіла неслися додолу. А Ден знову й знову здіймав лук. 

Я долучився до бою, атакуючи закляттями здалеку. Та скоро стало зрозумілим, що нас із Деном недостатньо. Наших магічних щитів було замало аби стримати магію темних створінь. 

Євген обстрілював тих, до кого міг дістатися. Унизу навала песиголовців та чортів зустрілася з нашими бійцями. Зірвавшись вниз я атакував монстрів. Меч ніби й сам відчував, куди й коли слід бити. 

Здіймався знову аби поглянути кому потрібніша допомога. А тоді раз за разом здійснював напад. Небо лишалося повністю під захистом Дена. Темні летючі постаті без зупину з’являлися на небосхилі.