Розділ 43. Максим. Закрити небо 1

— Ваші мітки реагують, бо їх дуже багато, — пояснив Ден. — Армія Брогза на підході!

— Скільки? — Ірбіс розмірено взялася розчісувати своє вугільно-чорне волосся з синіми пасмами.

— Сотня тисяч, — слова Дена пролунали хрипко та штучно, ніби його скував острах.

— Північний схід візьмуть на себе мокравини та лісничі-добровольці разом із чаклунами та відьмами, яких прикликав батько Нії.

Ден вичаклував мапу, на котрій почали з’являтися стрілки червоного та синього кольорів.

— Східний напрямок візьмуть на себе характерники! Істоти та чаклуни з інших регіонів прибуватимуть на підкріплення. Однак кожен з них діятиме за власним бажанням, тож їхня кількість буде обмеженою.

— Де будемо ми? — Ірбіс почала заплітати косу.

— Ми візьмемо на себе південний схід! 

— Хто ще в нас є? — я судомно глитнув, чекаючи на відповідь.

— До нас приєднаються добровольці з легіону. Воїни та легіонери розділяться по всій лінії ворожого нападу. Євгене, нам потрібна остаточна відповідь від Вільного Корпуса!

Хлопець, коротко кивнувши, зник за дверима кухні, телефонуючи до керівництва. Поки в тій організації не дізналися, ким він став, ще була надія, що вони сприйматимуть його слова серйозно.

— А ще в нас є сагаріс, — прошепотіла Нія.

Ден зустрівся із нею поглядом. Його обличчя на мить скривив біль.

— Ніє, — почав було він.

— Я все це знаю, Дене! — Нія змахнула рукою. — Але нам потрібно все, що ми можемо використати проти них.

Найбільше мені хотілося спинити її. Однак я розумів, що тільки силою міг би втримати Нію якомога далі від зброї.

— Якщо ти користуватимешся сагарісом, пам’ятай, що його сила нескінченна, а от твоє фізичне тіло має обмеження.

— Я впораюсь, — Нія кивнула.

З кухні повернувся Євген. Його зблідле обличчя та скрушний погляд свідчили про те, що розмова була не з приємних.

— Вони не втручатимуться, — видихнув він.

Ірбіс презирливо скривилася.

— Хто б сумнівався! Скільки в нас часу? — спитала вона, звернувшись до Дена.

— Кілька годин!

Дівчина притьмом здіймалася сходами. 

Через десять хвилин рушаємо. 

— А щодо водяних народів? — зненацька спитав Євген.

— Вони стерегтимуть усі водяні підступи. Я зустріну вас на місці, — чарівна мапа зникла, а за нею й Ден розтанув у повітрі.

Кіль усе ще тримав сагаріс, коли ми відправились у подорож. 

— Максиме, якщо раптом тобі доведеться виконувати свою обітницю, — знервовано проказав він.

— Ні, Кілю, з ними все буде добре! — спробував запевнити його.

— Та все ж. Якщо знадобиться, забери квітконос на західні землі. Там є наше поселення.