Розділ 40. Максим. Переродження 1

Перед тим як уміститися до автівки, я висушив одяг кожного з нас. Використав для цього заклинання тепла, тільки обережно, щоб не обпекти нікого. Дорогою Ірбіс зупинилася, аби Кіль збігав до магазину. 

Євген сидів на передньому сидінні. Увесь зелений від знекровлення та болю. Однак лишався притомний. І навіть устиг розповісти скільки в нього на дачі кімнат.

Будинок зустрів нас холодними стінами. 

— Щоб стало тепліше треба розтопити камін.

Євген ледь дошкандибав до дивану, що розмістився навпроти того самого печі. 

— Я розтоплю! — зробив крок уперед, прискіпливо роздивляючись її.

— Максиме, ти й уявлення не маєш як це робити, — брови Євгена прискіпливо здійнялись угору.

— Не маю, — зізнався я, — тому ти мені підказуватимеш.

Євген засміявся, однак тієї ж миті схопився за перев’яз на животі. 

— Я на кухню, — озвався Кіль та потягнув здоровенні пакети до холодильника. 

Дівчата здійнялись на другий поверх приводити себе до ладу. Я наніс дрова з ґанку. Виклав охайним стосиком. А потім під Євгеновим керівництвом почав розпалювати піч.

— Ніколи в житті цього не робив, — зізнався я, — принаймні в тому про яке пам’ятаю.

— То були й інші? — хрипко запитав Євген.

— Звичайно ж, воїном неможливо стати без безлічі перероджень, — пояснив я, — і навіть цього разу я мав вибір після фізичної смерті: відправитись на переродження, лишитися вільною часточкою Всесвіту або ж стати воїном, служити архангеліату.

— Я б так само вибрав, як і ти.

— Не всі мають вибір, деякі душі відправляються для переродження на Землю, аби засвоїти уроки, усвідомити щось упущене за прожиті життя.

— А якби ти не пройшов ініціацію? Не виконав завдання вберегти Нію?

— Тоді цикл повторився б… Нове життя — нові знання.

— Коли ти зрозумів, що закохався в неї? — зненацька Євген стишив голос.

— Мабуть, коли вона відмовилася лишати автобус, аби не наражати людей, що вже вийшли надвір, на небезпеку, — я засміявся. — Це був десь тиждень нашого знайомства.

— Я тобі тоді до біса сильно заздрив, — зітхнув Євген.

— Через Нію?

— І через Нію, і через сили, які в тебе були, як мені здавалося, незаслужено.

— А тепер? Чув твоє гарчання. Сили в тебе ще проявлятимуться. Що ти тепер думаєш з цього приводу?

— Що я навіки проклятий богами, — Євген засміявся, та очі в нього лишалися сумними.

Коли проходив до сходів, аби піднятися на другий поверх, хлопець гукнув мене знову. 

— Ти переніс мене до ріки. Дякую.

— Я б зробив це для кожного, кому потрібна допомога, — кивнув.

— Це надзвичайно принизливо, та я перед тобою в боргу.