Розділ 39. Ірбіс. Дарунок води 2

Розвернувшись до хлопців спиною, я вийшла на берег. Та приєдналась до Нії з Кілем. 

— З ним усе буде добре? — поцікавився Кіль.

— Наскільки це можливо, — коротко відповіла я.

Тобіас зник під водою, змахнувши тризубом на прощання. Євген вийшов з води важко ступаючи. Кіль кинувся його підтримати, а я ж намагалася уникнути погляду Євгенових очей. Він так ненавидів наш світ, зневажав істот, яким він сповнений, а тепер… Сам перетворювався на одне з ненависних створінь. Та ще й мав бути поряд зі мною усе життя.

Кіль допоміг Євгену розміститися біля вогнища. З неба до нас опустився Максим. 

— Мік з лісничим утекли! 

— Тож полонених узяти не вдалося, — Кіль підправив дрова в багатті.

— Що робитимемо тепер? — найбільше мені хотілося б перерізати Міку горлянку. Однак, навіть жага помсти не могла зігріти після тривалого стояння у воді.

— Нам потрібне тихе місце, де можна відновити сили. Жоден з вас не готовий до нової битви.

— Ти теж маєш не найкращий вигляд, — скривився Євген, — я помітив кілька дірок у твоїх крилах. 

— Ну гаразд, — схилив голову набік Максим, — ми всі не готові до битви.

— Наш гараж розвалено, у Нії може бути влаштовано пастку, — почав міркувати Кіль.

— Ми можемо поїхати до мене, — запропонував Євген. 

— Твою адресу давно вже вирахували.

— У батьків є дача, одразу за межею міста. Їхати менш як годину, — слова давалися Євгену важко. Він продовжував лежати, спираючись головою на колоду, що слугувала Кілю за лавочку.

— Перш ніж їхати, нам варто проаналізувати власні помилки, — промовила я. — Нас вистежували забагато разів.

— Мік допомагав знайти нам транспорт, — сказала Нія. — Можливо на нашу автівку він встановив якийсь маячок. Магічний чи фізичний.

— За ним вони могли встановити куди ми прямуємо, вирахувати місце, що найбільше підходило для зустрічі, та чекати нас там, — продовжив Максим.

— Щобільше, він знав, де ми лишилися на ніч, оскільки ваша машина лишилася припаркованою поряд із моєю, — додала я.

— Нам би ще не завадили чисті речі, — невпевнено мовила Нія.

— У мене є. У валізі. Там і для тебе щось буде, — поспішила втішити її.

— І щось би поїсти, — пробурмотів Євген.

Я не втрималася від усмішки. 

— Це легко виправить візит до АТБ! — зрадів Кіль.