Розділ 38. Нія. Сагаріс 2

Зібравши сили для нової атаки, я націлилася на Фейнріха. Однак він вже тікав крізь проламані стіни. За ним почали відходити лісничі, що вціліли.

Мік та чародій, що захищав його, лежали непритомні. Ще шість тіл я нарахувала бездиханними на землі. Сагаріс випав з моїх долонь, коли я зустрілась поглядом з Ірбіс. Євгенове тіло вже не трусилося. 

— Він ще живий, — самими губами прошепотіла вона. — Подайте мені мій плащ, швидше. 

Кіль миттєво прийняв свою людську подобу та кинувся до Ірбісових речей. Кинув їй плаща. Дівчина нервово перевірила вміст кишень та вийняла з них гілочку калини. 

— Єва Лін, — прошепотіла вона своє ім’я. 

Калина закружляла, вилетіла з Ірбісових рук та опустилась на підлогу. На її місці з’явилась невелика істота, схожа на юну дівчину, зростом з десять сантиметрів. 

Маленькі крильця, подібні до крил метеликів дріботіли за її спиною. Істота підлетіла до Ірбіс та вклонилася.

— Допоможи йому, — благала дівчина, провівши рукою по чолу Євгена.

Невідоме створіння покружляло над хлопцем. З кінчиків мініатюрних пальців розносився дрібним пилом сяйнистий пісок. Потім істота застигла навпроти Ірбіс.

— У лісової феї є тільки одна можливість допомогти. Ти хочеш використати її зараз? — спитала вона тоненьким голосом.

— Так, і якомога швидше!

— Вода, — відказала фея, — Віднеси його до води! 

Створіння вилетіло назовні та розчинилось у сутінках. Я не мала часу дивуватися існуванню фей, та картати себе, що не дочитала томи книг, які мені привозила Ірбіс.

— Нам потрібно до Дніпра, — промовила дівчина. 

— Я віднесу його, — сказав Максим, — а ви їдьте машиною. Кілю, візьми сагаріс!

Ірбіс відломила від стріли оперення, від чого Євген здригнувся та застогнав. Максим обережно підхопив його та поніс надвір. Кіль схопив сокиру. А я допомогла Ірбіс підвестися.

— Що робити з тими, хто лежить без тями? — спитав Кіль, коли ми підбігли до чорного кросовера.

— Зараз не маємо часу на них, — відказав Максим та розправив крила, на яких досі жевріли криваві рани.

Він злетів у небо, а Ірбіс тим часом завела двигун. Ми прорізали нічну тишу доріг ревінням мотора. Десь у небі ширяв Максим. Його не було видно, але я знала, він там. Рятує, захищає, робить те, для чого створений. 

Думки про Євгена змусили моє серце битися швидше. Що як він загине? 

Обличчя Ірбіс зблідло. Учепившись у кермо так, що ризикувала його розтрощити, вона звернула до лісосмуги, обабіч ріки. Коли ми вискочили з автівки, Ірбіс зірвалась на біг. Ми з Кілєм помчали слідом. 

Сонце ледь пробуджувалось, фарбуючи небо світанковою палітрою. Максим прибув раніше за нас.

Він увійшов до води, тримаючи Євгена на руках. Боже! Чи не краще було поїхати до лікарні?! Ірбіс увірвалась у річку. Я крокувала обережно, занурюючи ноги у холодну воду. Позаду поволі йшов Кіль.