Розділ 38. Нія. Сагаріс 1

— Ні, ні, ні! —  загорлав Максим.

Дві частини зброї, що з’єдналися у моїх руках, ніби ожили. Сагаріс завібрував. На мить я злякалась, що уся ця сила розірве нас усіх на шматки, однак вона лише пробудилася. Засяяла сонячним світлом. Замуркотіла, радіючи пробудженню. Торкнулась мене своєю енергією. 

Тілом пробігли дрижаки. Це було неможливо, та мені здалося, що сила вітає мене, приймає мене, як рівну, як варту її. Злякавшись цього потоку, я випустила сагаріс з рук. Сяйво зникло. Стародавня сокира лежала на підлозі біля моїх ніг.

Навпроти, вирячивши очі, стояв Максим. Його прекрасні крила були помежовані кровавими плямами у місцях, куди втрапили стріли. 

— Ні, — вже прошепотів він, відступаючи від мене на крок.

— Так, — відказала я, не вірячи власним очам, — сагаріс відгукується мені.

Позаду я чула страшні звуки битви. Мої друзі втрачали останні сили у нерівній боротьбі. Тремтячи всім тілом, здійняла сагаріс. Стала на ноги.

Зброя засяяла теплим золотим світлом. Усі завмерли, направивши погляди на мене. Я стояла посеред понівеченого гаража. Максим застиг позаду. Сила сагаріса вирувала тілом. Мік здійняв арбалет.

— Думаєш, що зможеш щось змінити? — крикнув він.

Покидьок спрямував вістря стріл у бік, де стояли Євген з Ірбіс. 

— Ти страждатимеш, втрачатимеш людей, поки ми будуватимемо новий світ! Світ, де архангеліат знатиме своє місце!

Мік спустив гачок. Стріли вилетіли, наближались до Ірбіс. Я хотіла щось крикнути, але слова застрягли у горлі. Євген різко підскочив до дівчини та відвернув її від стріл, поваливши на долівку. Сам хлопець заточився. Його рука застигла на животі, де крізь джемпер почала струменіти кров.

Ірбіс підхопила його, вкладаючи на бік. Голова Євгена опинилась в Ірбіс на колінах. Зі спини в нього стирчало оперення стріли. Руки в дівчини затрусилися, коли вона прибирала пасма волосся з хлопцевого обличчя. Кіль згорнувся коло них калачиком. Євгенове тіло здригалося в агонії болю.

Міковим обличчям промайнула зла посмішка. 

— То що тобі обіцяно в цьому новому світі? — запитала я. — Землі, славу? За що продався?

Мік не відповів здіймаючи арбалет знову. Та цього разу і моя зброя була готова до бою. Я стиснула сагаріс обома руками. Злість, ненависть, біль — усе сплелося, утворюючи сильний потік, що протікав крізь мої долоні та єднався з сагарісом.

Лісничий з магічним посохом приготувався до захисту. Та він не знав, що на нього чекало. Потік світла з сагарісу, об’єднався з моєю силою. І ця атака знесла з ніг і лісничого, і Міка, що врізався спиною в стіну. 

Я почула, як Максим здійнявся. Атакував лісничих з повітря. Меч почервонів від їхньої крові. Кіль облишив друзів та увіп’явся зубами в шию одного з нападників.