Розділ 37. Максим. Бийся ним 3

Стіни гаражу під натиском невідомих сил деформувалися, утворюючи величезні щілини. Наш прихисток відкривали, неначе консервну банку.

З новоутворених щілин почали з’являтися лісничі. 

— Фейнріх! — Ірбіс вимовила ім’я, наче сплюнула. 

— Вигнанці з племені лісничих, — видихнула Нія.

З-за спин лісничих вийшов хлопець. Він націлив свій арбалет прямо на нас.

— Мік! — Нія скрикнула від здивування.

— Я б волів, аби ти вимовляла моє ім’я в інших умовах, — нахабно вишкірився, — однак вже як є.

— Брехливий шмат лайна — ось твоє ім’я, — сказала Ірбіс.

І перші стріли полетіли. Магічний щит. Я виставив його навколо нас, провівши рукою. Однак стріли прорізали захист. 

— Падлюка, — відхилилась Ірбіс від однієї з них.

Кіль перетворився на велетенську змію та зашипів. Стріла пролетіла близько до Нії, розірвавши рукав на її плечі. Вона зойкнула та сформувала сферу, що відправилась прямісінько в Міка. 

Один з лісничих зумів спинити її атаку порухом свого дерев’яного посоха. Отже, його та Міка слід прибрати першими. Тоді зненацька я почув тваринне сичання. Озирнувся, та не вірячи своїм очам, побачив, як Євген кинувся до найближчого лісничого, сподіваючись атакувати його голіруч. Та продовжував ричати. 

— Дідько! — Ірбіс кинулась у бій за ним. 

Лісничі атакували їх обох. Кіль прослизнув, доєднавшись до друзів. Біля розібраної зброї лишились тільки ми з Нією. Кров від порізу стікала її рукою. Мік перезарядив свій арбалет. Удвох ми були неначе на долоні, відкриті до обстрілу.

Стріли вилетіли. Я схопив Нію. Притиск до себе. Поки вона не встигла й оком змигнути, з’явились крила, що огорнули її надійним щитом. Три стріли пробили мої крила. Зіщулившись з болі, я заплющив очі.

— Відпусти мене, — прошепотіла Нія. — Я йому заборгувала. 

Коли закінчився залп, я відпустив дівчину. Нія відійшла вбік, та спритно запустила одну хвилю сили, а потім другу. Я вичаклував закляття, щоб спинити лісничого, що атакував Ірбіс, поки вона вчепилась у двобої з іншим.

Євген завалив одного з ворогів та трощив його писок самими кулаками. Кіль ухилявся від нападу одразу двох лісничих. Осторонь кривавої битви стояли Мік, Фейнріх та лісничий з магічним посохом, котрому вдавалося перехоплювати наші з Нією закляття, що прямували в їхній бік.

І тоді Фейнріх присів до землі. Торкнувся її рукою. Та стрій зеленої листви почав прорізати підлогу. Лози прудкими зміями розповзалися вусебіч. Вони оминали лісничих, хапаючи за ноги Євгена та Ірбіс.

Ірбіс шматувала їх своєю катаною, одночасно відбиваючись від атак лісничих. Євген розривав руками. Але битися ставало важче. Навіть Кіль ледь увертався від живих кайданів.

Я ще раз заплющив очі. Точно знав, що він потрібен мені, що він мені належить! І меч з’явився. Схопивши руків’я, я здійнявся понад стріхою, замахнувшись вдарив чаклуна-лісничого. Провів мечем по лозах, що плелись від Фейнріха. Мік наставив арбалет. Та він цілив не в мене, а в Нію. Вона єдина лишилася біля зброї. 

Рвонув до нього, однак Фейнріх заблокував мій напад. Мій меч та його спис зіткнулись у двобої. Поки я відбивався, помітив, що Нія перевернула стіл, сховавшись за ним. Стріли з арбалета просвистіли, встряваючи в металеву стільницю.

Відвернувшись від лісничого, пролетів попід стелею та приземлився біля Нії. Вона сиділа ціла й неушкоджена. Тримала у руках дві частини сагаріса. Перш ніж я встиг сказати бодай слово, дівчина з’єднала обидві частини.