Розділ 36. Нія. Найгірші місця 1

Минулого разу, коли ми осіли в гаражі, що нам віднайшла Ірбіс, я вже дивувалася, скільки всього можна розмістити на невеликій ділянці. Заздалегідь було підготовлено мінімальну електротехніку, щоб ми могли смакувати чай та каву, або розігріти щось їстівне. Невелика піч, що під’єднувалась до газового балона, також займала частину саморобного столу. 

Для кожного було підготовлено спальні мішки. Самотня лампа звисала на дроті зі стелі. Обігрівач дарував крихту затишного тепла. Посеред кімнати на невеликому металевому столі лежали дві частини сагаріса. 

Ірбіс узялася заточувати катану, яку обрала на заміну втраченої. Максим мовчки стояв поруч. Євген підсунувся до стіни та сперся на неї. Сутичка з водяними чудовиськами йому на користь не пішла.

І тільки Кіль лишався в гарному настрої. 

— Проведу Арчі, — гукнув він усім одразу. — Десь неподалік накуплю піци. Кому яку брати.

— Мені візьми одразу дві, — одказав Євген.

— Добре, друже.

Коли двері за хлопцями зачинилися, ми вчотирьох лишилися, окутані важкою ковдрою мовчання.

— Мені треба подихати, — прочистила горло я. 

Максим ступив за мною кілька кроків, однак я спинила його німим поглядом. Загорнена ковдрою, виринула на свіже повітря.

Сонце ще навіть не встигло торкнутись горизонту, а мені здавалося, що від початку цього важкого дня минула вічність. Не знаючи, чим зайняти себе, я почала крокувати навколо гаражів, завертаючи та обходячи їх. 

Здавалося, що тільки в нашому були люди. А навкруги ані душі. Я саме міркувала добре це чи погано, коли зненацька чоловічий голос озвався до мене.

— Ти обираєш найгірші місця для прогулянок, солоденька моя!

— А ти найгірші миті для явлення!

— Невже ти щойно визнала, що ми маємо щось спільне?

— Іди до дідька, Артвіде!

Чоловік здригнувся, почувши своє ім’я. А я задоволено всміхнулася. 

— У які б ти не грав ігри, мені вже аж достобіса байдуже!

— Як неввічливо лаятися! — показово Арвід похитав головою. — А твій ангелик знає, якою поганою дівчинкою ти можеш бути?

Він підійшов до мене впритул. Якби його тіло не було астральною проєкцією, я б відчула навіть його подих. 

— Знає, — відрізала я, — бачив, як я вбила Серна.

— Він завжди загравався у своїй кровожерності, — зітхнув Арвід. — Та якщо ти сподіваєшся викликати в мене жалість до воїна з архангеліату, то це марні надії. Я не відкликатиму війська. Цей процес вже не спинити.

— А я й не прошу зупиняти, — я стала навшпиньки, ледь не торкаючись його вуха. — Нехай прийдуть. Бо коли ми зустрінемося, я розірву їх усіх на шматки! 

Від люті, що здіймалася в мені, затремтіли руки. Та я тільки стисла їх в кулаки.