Розділ 35. Ірбіс. Небачені тіні

Максим зблід попри своє янгольське підвищення. 

— Там була моя мати, вона якось дізналася через свої джерела.

— Схоже на те, — пробурмотів Ден.

— То вона викрила нас! Здала Сернові!

— Сумнівно. Якщо її здібності використовуватимуться для темних справ, ми про це дізнаємося, та вмить вона знову стане безсилою. Звичайною людиною. Ця жінка готова на все, аби її сили до неї повернулися.

— За нею могли простежити, — припустив Кіль.

— Лідія стверджувала, що козак у каплиці був убитий ще до її прибуття, — сказав Максим.

— Або вона збрехала, — зітхнула Нія, — або простежили за нами з Максимом. Так же й було сплановано.

— Відвернути сили на вас — так, — терпляче пояснив Ден, — влаштувати вам засідку — ні! Окрім відвертання уваги, у вас була ще одна місія.

— Що? — брова Нії злетіли.

— Я мав надію, що Максим зуміє переродися. Стати легіонером. Що і спинило дію вірусу.

— Але ж ти не міг знати напевне, — пробурмотів Максим.

— Проте я припустив, що ти підеш на все, аби врятувати Нію. Що твоя жертовність та відданість не лишаться непоміченими та ти отримаєш зброю. Так і сталося.

Поглянула на Нію. Здавалося, що дівчина от-от зомліє. Та я помилялася.

— У мене є ще декілька питань, — крижаним голосом мовила вона. 

Дивувалась тому, як вона й досі трималась на ногах після всього, що трапилось. Однак Нія вирішила добити Дена, аби той розкрив усі свої карти. Як же погано вона знала методи роботи, що процвітають в архангеліаті. Принаймні до сьогоднішнього дня. 

— По-перше, як Ірбіс та Євген дістали руків’я? 

Краєм ока я побачила, як хлопець поряд зі мною виструнчився. Глянувши на його стиснуті губи й напружений вираз обличчя, я взялася розповідати. Та коли дісталась моменту з ілюзією, стихла.

— Ми з Ірбіс проходили крізь одну ілюзію на двох, — випалив Євген. 

Ден ледь помітно звів брову. 

Та цього  було достатньо, аби я зрозуміла, що ілюзія повинна була бути в кожного своя. І якби Євген сам не впорався, то я б поверталася додому сама. Усвідомлення жертви, що ми маємо приносити заради перемоги, скувало нутрощі.

— Випробування полягало в тому, аби встояти перед спокусою, що дає сила сагаріса, — голос хлопця звучав стишено. — І якби не Єва, я б не впорався.

Схопилася пальцями за пластиковий ящик на якому сиділа.

Євген торкнувся мого передпліччя.

— Ти в порядку? — спитав він? 

— Мене звуть Ірбіс, — загарчала у відповідь. Очевидно, що я не була в порядку. 

— Вибач….

Зненацька я відчула погляди друзів, що були спрямовані на мене. 

— Потім на нас напали борми, одного з них я вбила катаною, другого вбив Тобіас, а третій дістався Євгенові.

— Поранення від нього? — спитав Ден.

Хлопець кивнув у відповідь. 

— Радію, що ви пережили це, хоч я й уявлення не маю, хто такі борми, — мовила Нія. 

Її погляд линув від мого обличчя до Євгенового та спинився на руці хлопця, що й досі тримала моє передпліччя. Різким порухом я звільнила руку. 

— Що тепер робитимемо із цим? — Нія вказала пальцем на сагаріс. 

— Ми з’єднаємо дві частини, — відказав Ден. 

— Ні! — Максим зробив крок уперед. — Це занадто небезпечно!

— Ми активуємо зброю, щоб залякати ворогів. Ніхто не шукатиме обраного воїна та не використовуватиме сагаріс. Торкатися зброї дозволено тільки Максиму та Кільамберто. 

— Чому? — раптом втрутилася Нія. — Чому ми не шукатимемо людину, якій підкориться сагаріс? Це ж суттєва перевага у війні? 

— Не можу з Нією не погодитися, — буркнула я. — Ми забагато пройшли, аби просто залякати ворога. 

— Минулого разу завершення історії було трагічним, — очі Дена затьмарили небачені тіні. 

Архангел почав зникати. Нія простягнула руку до нього, ніби хотіла ще щось спитати, однак спинилась. Можливо саме туга, що жевріла у його очах зупинила її.