Розділ 34. Максим. Змінює форму 1

— Дене, — голос Нії пролунав напружено за моєю спиною.

Він відповів їй нахилом голови.

— Мені потрібна правда!

— Я ніколи й не брехав тобі.

— Однак лишав багато речей недоказаними! — Євген поглинав Дена очима. 

— Настав час розкрити карти! — невимушено мовив архангел, знизавши плечима.

Ми з Євгеном водночас подивилися на Арчібальда, нового члена команди, про якого ніхто нічого не знав. 

— Арчі допоміг мені здобути частину сагаріса, — втрутився Кіль, стаючи вперед, ніби бажаючи собою прикрити друга. 

— То ВИ здобули її? — вигукнув я. 

— Так, — Кіль поклав на металевий розкладний стіл згорток. 

Він відгорнув шорсткий папір. І ми побачили двостороннє лезо, що виблискувало золотом у тьмяному світлі самотньої лампи.

— Лишилося знайти руків’я,  — прошепотів  я. — Нам з Нією нічого не вдалося знайти у схованці.

— Нам ледь вдалося вижити, — буркнула дівчина.

— Руків’я у нас! — Ірбіс підвелася та вийняла з-під поли плаща різьблене руків’я, виготовлене зі світлого дерева.

Ден коротко кивнув. На столі лежали дві частини сагаріса. 

— Якщо Кіль та Арчібальд діставали одну частину, а Ірбіс та Євген — другу, то що ж, в біса, робили ми? — Нія засовалася на своєму стільці. 

— Прошу, не лайся, тільки не зараз, — прошепотів Ден.

— Не лаятися? — дівчина хмикнула. Вона звільнилася від ковдри та підвелася. — Максима роздирали на шмаття, в мене на очах. Поки я була скована у сфері захисту!!!

— Ніє…

— Що робили ми? Яким було наше завдання?

Ден зберігав спокій, однак у його очах промайнуло ледь помітне збентеження.

— Вашим завданням було відвернути увагу темних сил на себе, — тихо вимовив він.

— Максим був ослаблений отрутою! Як ти міг нас так підставити? 

— Мушу визнати, я не врахував усього, що сталося, — Ден кинув на мене уважний погляд. — Якби ви бились удвох, пліч-о-пліч, ви б мали всі шанси! Також у вас завжди була б можливість прикликати мене на допомогу.

— У нас не було такої можливості, — сказав я, випростався та  взяв Нію за руку. Її пальці тремтіли. — Я не міг витрачати сили та час на виклик. Нія, опинившись у сфері, не мала можливості під'єднатися до цього зв’язку. 

Дівчина поглянула на мене з невимовним болем та розпачем. 

— Це був мій вибір, — сказав я, звертаючись саме до неї, — врятувати тебе за будь-яку ціну. 

Нія мотнула головою, ніби відганяючи мої слова.