Розділ 33. Нія. Невіра 2

Максим усівся на підлогу, притискаючись до моїх ніг спиною. “Захищати! Захищати!” — усе в ньому кричало про бажання вберегти мене. Я ледь стримала свою руку від того, щоб провести нею по його волоссю.

— Нам багато чого треба з’ясувати, — прошепотіла.

— Чекаємо на Ірбіс та Євгена, — пробелькотів Кіль. 

Він тримав напоготові дві паперові склянки, готовий одразу зробити каву і їм. Мені не потрібно було застосовувати силу, аби помітити наскільки сильно Кіль хвилювався. 

Якщо їх чекало те, що й нас. Я сіпнулась, мало не розливши чай. Відчула, як напружився Максим. Але Ірбіс написала повідомлення.

— Вони скоро будуть, — пробурмотіла я скоріше собі ніж Кілю.

І тоді ворота гаража затремтіли, потім розчахнулися. Першою ввійшла Ірбіс, а за нею Євген. Цілі! Кіль полегшено зітхнув. Євген зачинив за собою ворота. Вони знайшли на чому вмоститися та прийняли скляночки з кавою.

Я завважила, що пальці Ірбіс ледь помітно трусилися, коли вона простягнула руки до горнятка. Вибити Ірбіс з рівноваги було важче, ніж будь-кого з нас. То що ж могло із ними статися?

На якусь хвилину в гаражі було чутно тільки сьорбання гарячих напоїв. 

— З чого почнемо? — усміхнувся Кіль, оминаючи поглядом кожного по черзі.

— Хтось може викликати вашого архангела? — похмуро спитав Євген. — У мене до нього кілька незручних питань.

Він перекинувся поглядом з Ірбіс. І, мабуть, уперше за весь час нашого знайомства, вона йому не стала заперечувати.

— І у мене кілька є, — кивнула я та звільнила ліву руку від рукава. 

Щойно торкнулась мітки, як вона заграла теплим сяйвом. Поперед нашими очима почала з’являтись постать архангела. Ден був одягнений у свій звичний чорний костюм. Темно-брунатне волосся ідеальними пасмами спадало на його чоло.

Він глитнув, озираючись. Замкнений простір і досі діяв на нього не найкращим чином. Однак, Ден був нам винен щонайменше пояснення. Тому місце зустрічі обране було для нас, а не для нього. Я згадала слова Артвіда про напівправду. І тепер, після того, як Максима ледь не роздерли на шматки, отруйний струмочок невіри потік моїм тілом, формуючи щиру, відчайдушну лють.