Розділ 32. Ірбіс. Борми 2

Якби я стояла ногами на землі, то певно заточилася б. Однак моє тіло плавало у воді, підтримуване рукою Тобіаса. Мул навколо місця битви починав згасати. Крізь затінену воду я спершу побачила його силует. А вже потім і те, як хлопець тримався над бездиханним тілом. Руки Євгена міцно стискались на горлі почвари.

Його плечі важко здіймалися та опускалися. Євген не відпускав істоту, ніби не вірив тому, що сталося. Тобіас відпустив мою руку. Я підпливла ближче. Євген зустрівся зі мною поглядом. Ледь помітний кивок. Хлопець відпустив мертве створіння. Випростався, щоб поплисти за мною й водяником.

Тобіас знову лише йому відомим чином прикликав щук. Руків’я сагаріса! Перелякана, кинулась перевіряти свій пасок. Воно лишалось там, неушкоджене! На серці вмить полегшало. Я раз у раз оберталася, аби перевірити, чи з Євгеном все гаразд. Помітила як цівка крові пливла за ним, розчиняючись у воді, ставала одразу непомітною.

Коли ж нарешті пальці ніг уїлися в мокрий пісок, я відпустила свою щуку, легенько провівши по її плавцю рукою. Можу заприсягтися, що вона махнула мені на прощання своїм довгим лускатим хвостом.

Слизомаска почала обпікати дихальні шляхи, тож я поспішила зняти її. Тобіас лишався у воді. Завважила, як на його животі луска поступово переходила в шкіру.

 Нарешті випірнув Євген. Звільнившись від масок, ми покрокували до берега. 

— Що то було? Під водою? — важко видихнув Євген. Він намагався стримати кровотечу на своєму передпліччі. 

— Це борми! Гидкі створіння, — скривився Тобіас.

Я оглянула на водяну поверхню. Моя катана лишалась десь на дні річки. І це мені зовсім не подобалось. 

Холодне повітря огортало нас з ніг до голови. Дія речовини, що зігрівала завдяки слизомасці, мала б скоро закінчитися. Та поки що прохолода була навіть приємною.

— Дозволь мені подивитися, — я підійшла ближче, торкаючись Євгенової руки, якою він затиснув поранення.

 Він покірно відкрив рану. Великих зусиль мені коштувало не здригнутись і не скрикнути. Борм учепився в нього зубами та вирвав шмат тіла. Що то був за біль годі було й уявити. 

— Затисни рукою вище поранення!

Євген знову послухався, не відводячи погляду від Тобіаса.

— Вони ж не просто так напали на нас? — спитав хлопець. І голос його лишався навдивовижу спокійним.

У моєму плащі лежала сироватка, отримана від Рагніра. Поспіхом віднайшла потрібну ємність з зеленкуватою рідиною. 

— Ріка бере та віддає! Ви щось віддали, а отже щось і отримаєте!

— Катана, що дісталась мені від батька, — мовила я, заливаючи цілющою рідиною рану, Євген сіпнувся, але не видав ані звуку. — Вона лишилась на дні, в тілі борма.

— Що ж тоді ріка взяла у мене?

— Твою кров, — Тобіас насупився. — Тебе було поранено, але отримав ти набагато більше, ніж гадаєш.

— І що ж на твою думку я отримав?

— Кожен водяник, досягнувши певного віку, мав пройти випробування, — Тобіас почав малювати тризубом кола по воді. — Воно полягало в тому, щоб умертвити борма голіруч.

Євген знизав плечима, ніби йому щойно розповіли абсолютно непотрібну інформацію. Рана перестала кровити, однак вигляд мала жахливий.