Розділ 32. Ірбіс. Борми 1

Щуки тягнули нас ближче й ближче до берега. Частину сагаріса я розмістила поряд із катаною, закріпивши її надійно за допомогою мотузок-водоростей, якими зі мною поділився Тобіас на виході з міста. Надокучливе бажання торкнутися ногами твердої землі не полишало мене.

Зненацька вода навкруг нас закружляла. Мимоволі я здригнулась. Щось темне й велике пронеслось наді мною. Тобіас виставив тризуб поперед себе. Я відпустила повіддя. Щука стрімко чкурнула в підводну темінь. Жахне створіння атакувало ззаду. Водяник відхилився, але щелепи потвори стулились на його передпліччі.

Довгі тонкі лапи, що закінчувались кистями з перетинками між пальців, учепились у зброю Тобіаса. Я вийняла катану. У воді вона відчувалась інакше, легше та повільніше. Однак мені було вдосталь аби встромити її в тіло слизького створіння.

Коли витягала меча, з почвари почала витікати темна рідина, що змішувалась з водою. Зненацька щось слизьке вчепилось у мою шию ззаду. Я відпустила руків’я катани, вчепившись пальцями у слизькі щупи, що оповили мою шию, немов плющем. 

Тим часом у двобій із Тобіасом вчепилося ще одне подібне створіння. Краєм ока завважила, як Євген виринув, врізаючись у тіло істоти, що стискала мою шию. Від несподіванки почвара послабила хват. Мені знадобилася секунда, аби розімкнути слизькі пальці.

Євген тягнув створіння вниз, нижче й нижче, до самого дна. Воно борсалося, намагаючись вкусити його. Я пірнала за ними, та моєї швидкості було недостатньо. Разом вони стрімко зникали в імлі. 

На якусь мить я злякалася. Від вогнепальної зброї під водою не було жодного зиску. Євген був звичайною людиною, не рекрутом, не мисливцем. Його шанси пережити цей бій наближалися до нуля..

Плисти швидше, швидше. Вийняла короткий кинджал, що був прикріплений до моєї литки. Євген у своїй німій боротьбі з почварою, досяг річкового дна. Їх борюкання здіймало величезну кількість мулу та піску, через що було неможливо розгледіти, де в тому вирії був Євген, а де — монстр.

Обережно наблизившись до них, я виглядала довгі тонкі лапи аби вдарити по ним та не зачепити хлопця. Однак кінцівки як людські, так і нелюдські з’являлись та зникали занадто швидко.

Тобіас застиг поряд зі мною. Його пильні очі вдивлялись у круговорот, що створили своєю боротьбою Євген з почварою. Я більше не могла стояти осторонь. Думка про те, що хлопець загине, якимось диким болем відгукнулась у мені. Тому я зробила ривок у напрямку двобою.

Однак Тобіас спинив мене, схопивши за руку. Він мотнув головою у заперечливому жесті. Можливо, його очі бачили більше ніж мої, можливо, він бачив, що Євген перемагає, або ж, навпаки, бачив, що йому вже не допомогти.