Розділ 30. Нія. Меч 1

— Уперед, — гарикнув Серн, — можете його розірвати на атоми світлої матерії.

Здавалося б я мала відчувати ненависть до цієї людини, але всю мою сутність полонив такий сильний жах, що нічому іншому просто не лишалося місця.

Песиголовці в купі з чортами налетіли на Максима. І до мене прийшло усвідомлення неминучості того, що відбуватиметься. Перші пари пащек учепились у плоть хлопця. Захотілося заплющити очі, не дивитися. 

Однак я не могла відвести погляд від багряної крові, що стікала антрацитовим асфальтом з тіла Максима. З кожним укусом скажених зубів, хлопець здригався. Його тіло почало судомно сіпатися.

Аж раптом я помітила дивну річ. З під розірваного рукава куртки, виблискувала Максимова янгольська мітка. Це було перо, як і в мене, тільки синього кольору. І воно починало сяяти ніжно блакитним світлом.

— Максиме, твоя мітка, — прошепотіла я.

Хлопець здригнувся знову чи то від чергового нападу болю, чи то від моїх слів. Світло від мітки збільшувалося. Істоти, що знаходилися ближче до лівої руки Максима пронизливо загарчали. 

Сяяння розповсюджувалося створюючи чарівний ореол навколо Максима. Шерсть на тілі чортів та песиголовців почала згортатися та диміти. З криками болю вони відсовувались від хлопця.

Ті, чиї зуби були встромлені в Максимові рани, розсипались на попіл. Синє з блакитним сяйво сповило янгола. І жодна з істот не могла торкнутись тих чарівних променів, що розлітались вусебіч. Максим став наче зірка, що спустилась з небес. Його рани затягувались. І навіть одяг оновився. 

Я протерла руками заплакані очі. Максим підвівся. З-за його спини вирівнялись соколині крила. Вони стали більшими та до білого і сірих кольорів додалось яскраво-синє пір’я.

У мені з’явилось надсильне бажання кинутися йому на шию, стиснути в обіймах. Але захисна сфера все ще діяла. Ба більше, я не могла ворухнутись, наче тіло мені більше не належало.

Крізь світло, що охопило Максима, проходили яскраві потоки лазурового кольору. Урешті решт, коли сяяння почало зменшуватись та тьмяніти, я зуміла розгледіти меч. Сріблястий із синім руків’ям, він висів у повітрі навпроти Максима, ніби чекаючи чогось.

— От лайно! — прогарчав Серн, спостерігаючи за тим, як його посіпаки відступали від Максима.