Розділ 28. Нія. Сфера захисту 1

Непомітно для себе, я зчитала емоції невідомої істоти. Нескінченна ненависть, змушувала мої нутрощі перегортатись догори дриґом.

Навіть крізь куртку я відчувала тепло Максимового тіла. Зізнання, що він кинув мене, через турботу про моє життя, ніяк не вкладалося мені в голові. Так чи інак, мені приємно було відчувати його поруч. 

Крізь густий туман  бачила не далі як на відстань витягнутої руки.

— Максиме, я звісно ж не експерт, оскільки все життя прожила в ізоляції, під маминим надмірним наглядом. Але не пам’ятаю, щоб грудень був сповитий таким туманом.

— Colligationem! — хлопець вимовив заклинання мовою світла. Миттєво поперед нас з’явилась невеличка куля, що осяювала простір навколо, неначе ліхтарик.

Туману поменшало, тож ми тепер могли щось бачити на кілька кроків уперед. Я відчувала, як енергія спонукала пальці до дрібного тремору. Воно й не дивно. Бажання жбурнути енергетичний шар в Максима межувалось із бажанням відправити його туди, де б він був у безпеці, де б отрута не знищувала його. Тож емоції мене більш ніж переповнювали.

— Якщо ти не проти, — Максим торкнувся моєї долоні, та взявши мене за руку повів уперед.

— Що саме ми шукаємо? — прошепотіла я.

— Не що, а кого, — голос линув ліворуч.

Умить Максим відправив туди промінь світла. Крізь паволоку туману, я розгледіла знайоме обличчя. Серн!

— Я ж просив спинитись, хіба ні? — потягнув він.

Здригнулася, не від його слів, а від усвідомлення, що страшна хвиля ненависті йшла саме від нього, від людини. Липкою гадюкою його емоції обплітали мої власні. 

Максим відпустив мою руку.

— Нещасна дівчинка, якій не йметься довести батькові, що він дарма полишив її сам на сам зі злою відьмою, себто матір’ю. Дівчинка, що знемагала від безсилля, коли матір висмоктувала з неї життя. Дівчинка, що не вірить досі, що варта бодай чогось, як не кохання, то хоча б поваги.

Серн зробив повільний крок уперед. Від його голосу волосся ставало дибки.

— Та юний воїн, ледве пройшов ініціацію, смертельно поранений, що чіпляється за смертну дівчину, як за єдину можливість відчути своє втрачене життя, не таким вже й нікчемним.