Розділ 27. Ірбіс. Слизомаска 1

Ріка незворушно споглядала небо та сонце, що встигло вже здійнятись високо. Попри початок зими воно світило яскраво, фарбувало небо блакитним.

— Чому ми постійно маємо зустрічатися з якимись істотами? 

— Бо це боротьба, що торкнеться нас всіх! — відказала я.

— Чому ж Нія з Максимом поїхали до козака на Хортиці? А ми невідомо до кого? І знову в лісі?

— Ти мене дратуєш! — я відвернулась від хлопця, скануючи водяну поверхню поглядом. — Твоє збіговисько боягузів першим розбіжиться, коли темні сили поглинатимуть наші міста.

— Еге ж…

— Чччч! — здійняла палець догори, щоб спинити Євгенове базікання, — Він вже поряд. 

На поверхні Дніпра з’явилось ледь помітне булькання. Воно наближалось, поступово збільшуючись. А потім з-під води виринув водяник, на котрого ми й чекали.

Та вигляд він мав цілком людський. Тримав тризуб, що виблискував золотом у його сильних руках. Світле волосся водяного чоловіка спадало на плечі. Він покрокував до нас. І мені на мить перехопило подих. 

Нічим не прикритий торс водяника зовсім не реагував на холод, що панував довкола. Звісно ж я читала про те, як водяники та русалки зачаровують людей. Але відчути це на собі ще не доводилось.

— Блакитноокий блондин? Хіба водяники не повинні бути зеленими та волохатими? — буркнув Євген.

— Ні, — відказав водяник, і голос його медом стікав на душу, — Ми від природи маємо зовнішність, приємну людському оку.

— Навіщо?

— Щоб легше було заманити жертву, — водяник усміхнувся, та оголив нелюдські ікла.

Євген напружено потягнув руку до місця, де зберігав зброю. 

— Це вже в минулому, — швидко вставила я, оговтавшись від гіпнотичного впливу водяника, — водяні мешканці століття тому відмовились від мордування людей. 

— Тобіас до ваших послуг, — чоловік схилив поважно голову. Цікаво чи є принаймні щось, що він робить не чарівно?.

— Що ти маєш нам передати?

— Ключ до зброї, яку ви шукаєте, лежить у підводному місті, розташованому неподалік острову.

— Ти зможеш нам його дістати? — Євген перехопив головну роль перемовин на себе. Частково тому, що я не в змозі була відвести погляд від широких плечей Тобіаса. 

— Ключ відкриється тільки людині. 

— То що ти пропонуєш?

— Якщо ключ вам і справді потрібен, ви попрямуєте за мною до нашого міста.