Розділ 26. Максим. Початок 3

Її очі в тьмяному світлі, що надходило ззовні, здавалися темно зеленими, наче смерековий праліс восени. 

— То що я мала зрозуміти про історію з Ярою? — співочий голос порушив морозну тишу.

Я відчув як у роті пересохло. Те, що я так давно волів сказати, а водночас і боявся, бо це б означало визнати свою власну слабкість. Слабкість перед нею.

— Ден та Яра, — промимрив я.

— Вони закохалися…

— А потім вона загинула.

— Але ж як це пов’язано? — Нія мотнула головою. На якусь мить наші погляди зустрілися. Очі дівчини розширились від щирого здивування.

— Почуття затьмарюють, лишають можливості міркувати розумно. 

— Ти хочеш сказати, що лишив мене у найскладніший час, бо опікувався моєю безпекою? — голос Нії забринів від люті. 

— Саме це я й хочу сказати! — промовив стишено, але впевнено.
— Це абсолютно нелогічно! Ден не міг знати, що сагаріс вб’є Яру.

— Він не міг цього знати напевно, але передбачити все ж таки міг. Він міг її краще навчити, підготувати. 

— Не розумію, — прошепотіла вона. — Ти звинувачуєш Дена у смерті принцеси?

— Не я, він сам себе звинувачує!

— Пояснення твого вчинку, дещо запізніле, тобі не здається?

Я промовчав. Але Нія не збиралась зупинятися.

— Ти покинув мене саму на початку мого навчання. Тоді, коли я була розбита маминою зрадою! Коли я тільки почала усвідомлювати хто я є, що я можу! Коли я тільки почала жити та… — Нія важко видихнула.

Швидким поглядом оглянув її. Руки дівчини почав пробивати легкий дрож. І це було поганим сигналом. В емоціях її сила, однак ця сила була небезпечною навіть для неї самої.

— Ніє, якби я тоді не пішов, не зник без пояснень, ти б зупинила мене. А я не міг собі цього дозволити. Не після того, як дізнався про Яру.

Я спинив автівку, оскільки ми саме під’їхали до місця, де мав бути схований сагаріс

— Ми з нею дві абсолютно різні людини, —  Нія хотіла б ще щось додати, однак спинилась. — Тут хтось є.

— Нічогісінько не бачу крізь туман!

— Максиме, — дівчина схопила мене за руку, — я відчуваю жагу вбивства. Хто б тут не був, він точно не бажає нам добра.

Нія, ніби оговтавшись, відпустила мою руку. І ми водночас виринули з тепла салону до холодного марева вулиці.