Розділ 25. Нія. Попередження 3

— Вони доїхали, — я кинулась відкривати двері, сподіваючись побачити Ірбіс із друзями.

— Стій, — раптом гукнув Арвід, — впевнись, що це друзі перш ніж відкривати.

Образ демона почав танути перед очима.

Підступаючи до власних дверей, я, просканувала емоційний фон, що панував за дверима. Здригнулась від нескінченної люті, що йшла ззовні. Якнайшвидше акумулювала ці сили всередині себе, щоб використати для удару. Сховалась біля стіни, важко дихаючи, не наважуючись глянути у вічко. 

Зненацька двері злетіли з місця, вдарившись у стелю. З гучним гуркотом вони впали додолу. Квартиру сповнило хиже сичання, а згодом і влізли непрохані гості.

Присадкуваті, з довгими руками, на які спирались, неначе горили, волохаті чорти увійшли до коридору. Перш ніж вони встигли озирнутись, я відправила енергетичну кулю, що знесла їх з ніг.

Вдарившись у стіну, чорти пронизливо заскреготали, однак не полишили своїх злих намірів. Дві пари шалених очей, жовтих з тонкими зіницями, втупилися в мене. 

Страх десь подівся лишилась тільки лють. Сформувала сферу для атаки, коли раптом у вузький простір коридору ввійшов чоловік. Низенький, з лисиною на голові. 

— Пропоную вам, пані, — почав він розмову, — вислухати перш ніж завдавати шкоди цим дивовижним створінням та собі.

— Про що домовлятися з людиною, що вривається в мій дім? Про що мені домовлятися з нечистю?

— Ах, пані переходить на особистості, хе-хе, — голос чоловіка був скрипучим, дещо високим, що робило його схожим на бридке гудіння бормашинки, — мене звуть Серном, якщо ваша ласка. Ваше ім’я мені вже відоме, тож перейдемо одразу до справи.

Я дивилась на сферу, що тріщала від напруження, розмістившись на моїй долоні. Чорти стали біля Серна, готові будь-якої миті кинутися в бій.

— Кажи швидше для чого явився, я цю атаку довго не втримаю, — я посміхнулась найбільш хижою посмішкою на яку була спроможна. 

— Ваш задум з обороною приречений на провал. Істоти та люди, яких ви залучите до битви, вмиратимуть тисячами! І навіть сагаріс не допоможе, адже ним не кожен зуміє скористатись. У руці звичайної людини, він не більш ніж шмат заліза!

— Це все, що ти хотів сказати?

— Вже на ти? — різкувато смикнувся, дістав хустинку з кишені та протер свого високого чола. — Або прийміть нову реальність, або тікайте туди, де наша установа ще не започаткувала володарювання!

Його лаковані шкіряні туфлі прокрутились на підлозі, видавши неприємний різкий звук. 

— Подумайте про це! 

— Іди до біса, — крикнула я кинувши в решті решт кулю.

Один з чортів підхопив Серна й миттю витяг у простір поза межами квартири. Другому чорту пощастило менше, він отримав поранення, що, однак, це не завадило йому, важко дихаючи пошкандибати геть.

— Пам’ятай, Антоніє, біс мені не страшний! — засміявся Серж. — Мій візит був лише попереджувальним. Далі буде значно гірше.

Вони пішли. Спускалися сходами, неначе звичайні мешканці. Звісно ж їх ніхто не бачив, окрім власне Серна, бо ж він, судячи з усього був людиною. Звичайною людиною, що якось увірвалась у світ надприродного та посіла в ньому страшне місце.

Повільно опустившись на підлогу, спираючись на стіну, я мовчки сиділа, чекаючи. Коли від холоду почали німіти ноги, почула знайомі голоси. Кіль голосно жалівся на те, що ліфт не працював.

Коли друзі піднялись до мого поверху, я стояла у дверному косяку, не знаючи чи плакати мені, чи сміятися. Ірбіс підбігла та обійняла мене за плечі. Мабуть, моя піжама, розтріпане волосся та відсутність дверей казали більше за тисячу слів.