Розділ 23. Нія. Сяйво 2

— НІ! — скрикнула я та відсахнулась. — Не торкайся мене! Я не забула жодного дня, спаплюженого твоїм знущанням наді мною! Далі я сама розберусь з усім!

Кутики маминих губ опустились, зробивши її обличчя викривленим та негарним. Я розвернулась та пішла геть, стискаючи тремтячі руки в кулаки. 

— Ти без мене не впораєшся! Ти — самозакохане, невдячне дівчисько!

Мені довелось пришвидшити кроки, щоб не чути її сповненого гніву голосу. Горло болісно стискалось. Однак я добре знала з ким іду на співпрацю.

Опинившись удома, заварила какао. Прикликала Дена прямісінько на свою кухню, плюючи на його любов до відкритих просторів.

Він з’явився, затис руки на грудях, наче боявся торкнутись чогось ненароком.

 — Сагаріс заховано на Хортиці! — випалила я.

— Завтра ви рушите на пошуки!

— Завтра? — здивувалась я. — Нам ця зброя потрібна на вчора!

— Вам усім потрібен відпочинок.

— Але моя мати… Вона ж знає, де його шукати. Можливо, не тільки вона! — я почала міряти кухню швидкими кроками.

— Ніє, послухай, — Ден розімкнув руки та поклав їх мені на плечі. — На Хортиці в мене також є рекрути. Вони активуються, спостерігатимуть. Знайти сагаріс нелегка справа, тож тобі треба набратися сил. І є ще дещо…

— Що? Щось із Максимом?

— З ним усе добре. Він скоро зможе явитися на Землю. Але перед тим, як ти відправишся шукати сагаріс, я хочу тобі дещо показати. Це важливо.

Я кивнула. Історія з Ярою й справді могла розповісти багато корисної інформації. Тож допила своє какао, що встигло охолонути та вмостилась для подальшого перегляду.

Ден вичаклував чарівний екран. Та переді мною відкрилась неймовірної краси картина, де степ об’єднувався ніжним цілунком із волошковим небом.

Очима я швидко відшукала Яру. Її руде волосся міддю виблискувало в проміннях сонця. Вона їхала верхи. Сагаріс розмістився за її спиною. Обличчя сяяло щасливою усмішкою. 

А поряд із нею нісся Ден, осідлавши сірого коня.

— Даніїле, давай швидше! Чи ти злякався?

Ден пришпорив свого скакуна та наздогнав молочно-білого жеребця Яри. Дівчина дзвінко засміялась від чого обличчя Дена засяяло якоюсь незбагненною радістю.

Вона поступово зменшувала швидкість, а хлопець підлаштовувався поки вдвох вони не перейшли на повільний поступ.

— Що тепер буде? — спитала дівчина.

— Ворог прийде з півночі. Тобі доведеться битися за свій народ. Тоді сагаріс стане тобі в пригоді.

— Чому ж ти так сумно це кажеш? Битися за свій народ! Воїтельки для цього й народженні.