Розділ 23. Нія. Сяйво 1

З першим промінням ми відправились додому. Не те щоб мені дуже хотілося розділити з Міком цю подорож. Просто він категорично відмовлявся саджати мене на маршрутку. 

Упевнившись, що я у безпеці, Мік поїхав.

— Ми ще побачимось, мала! — самовдоволено казав він.

— Сподіваюсь, що ні! — відрізала у відповідь.

— І це мені замість “дякую”, — удавано нахнюпився він та відправив мені повітряний поцілунок.

Закривши двері безпосередньо перед його носом, я відправила в чат повідомлення про нову зачіпку. Моєму здивуванню не було меж, коли після тепленького душу, отримала засторогу від Ірбіс: “Навіть не думай рушати за сагарісом із матір’ю сам на сам! Дочекайся! Ми вже їдемо!”

Час на годиннику стрімко наближався до дванадцятої. Упустити таку можливість я не могла. Тож зустріла маму біля лікарні. У неї саме завершилось чергування.

— То де він? — подумки перераховувала усі заклинання, що можуть знадобитися. 

— Чого б не привітатися по-людськи! Я тебе вчила краще!

— Ти мені підселила сутність, що навіювала думки про самогубство! Навряд тобі надали б звання “Мати року”!

— Ти занадто дріб’язкова, Ніє! До того ж я тобі потрібна!

Я стенула плечима. Тут нічого було й заперечити, вона знала, де сагаріс, а враховуючи наш провал у пошуках союзників, ця зброя мала надзвичайно важливе значення.

— Де шукати сокиру? — запитала я, примруживши очі. — Ти ж пам’ятаєш, що повернені тобі сили, можуть бути забрані!

— Шантаж та маніпуляція? То цьому тебе вчать в архангеліаті?

— Ні, мамо, цьому я навчилась у тебе!

Мама відвернулась, та мені вдалося побачити ледь помітну усмішку, що майнула її обличчям. 

— Ти й не уявляєш, як близько він був до нас увесь цей час, — сказала вона задумливо. — Шукати треба там, де було поселення запорізьких козаків.

— На Хортиці?

— Згідно однієї з легенд, що мені вдалося віднайти, козаки-характерники знайшли заховану в степових землях небесну зброю. Усвідомивши на скільки небезпечною вона була для використання будь-ким з живих створінь, вони сховали її в надійному місці. Там де, ніхто б не зміг її дістати. 

— Добре.

— Добре? Це все, що ти маєш мені сказати?

— Дякую, — непевно додала я.

— Треба рушати негайно! Викликай свого ментора, дзвони друзям! Якщо я дісталась цієї інформації, то ймовірно імператор дістався її також.

— Я розберусь!

— Ніє, — раптом почала вона, — мені краще бути з тобою, коли ти…

— Ні, цього я не допущу!

— Ця зброя дійсно небезпечна. За нею полюють найстрашніші представники нижчих світів. Я можу допомогти тобі.

— Ти вже допомогла мені!
— Та я могла б ще й захистити, — мама зробила мені крок назустріч.