Розділ 22. Максим. Небесна фортеця 1

Крізь ледь розплющені повіки, пробивалось світло-блакитне сяйво. Таке знайоме. “Я в фортеці!” — промайнула свідомістю думка. Ніби грім серед ясного неба, вона вразила мене своєю несподіваністю.

Різко підвівся, в голові запаморочилось, тож довелося опуститися на м’яку, наче хмаринка, подушку. 

— Дісталося ж тобі, — дівочий голос пролунав зліва. Долаючи запаморочення, я повільно повернув голову назустріч. Перед очима стояв непроглядний морок.

— Ніє, — прошепотів я пересохлими губами.

— Гм, хлопці й після переходу лишаються хлопцями, — відповіла дівчина. І я зрозумів, що то була не Нія. 

Картинка перед очима почала вирівнюватися. І я розгледів дівчину. Одягнена в зелений колір, що часто обирали янголи-цілителі, вона стояла біля мене. Золотисте волосся ледь не торкалось мого обличчя.

— Алеана, — згадав я, — ти проводила мені щорічний огляд.

— Угу,  двічі проводила до речі, — дівчина всміхнулась, — вимушена зізнатися цього разу ти мене змусив понервувати.

— Справді?

— Такого отруєння за триста земних років ще бачити не доводилось.

— Ти все ще рахуєш земні роки?

— Це все що тебе зацікавило зі сказаного мною? — брови на її чолі прискіпливо здійнялись догори. — Чи про отруєння ти не дочув?

Дівчина спинилась навпроти кришталевого вікна, розглядаючи крізь нього космічну синь.

— Скажи, чому відрікшись від реінкарнації на Землі, ми ще довго продовжуємо линути серцем до неї?

Сил на відповідь у мене не було. Та й бажання відповідати також.

— Ми любимо спостерігати за людьми, — продовжила дівчина, — навіювати їм цілющі думки. Явникам та воїнам найскладніше. Вони взаємодіють із людьми впритул. І часто прикипають до когось усією душею. І ти, вочевидь, не виключення.

Я мовчав, частково через те, що навіть на слова мені не вистачало сил. А дівчина, не відриваючи погляду від безможного краєвиду, продовжувала:

— Ми, цілителі, приєднуємося до єдиного джерела сили, котрий на Землі часто називають Богом, направляємо потоки енергії на зцілення. Воїни, тобто янголи-охоронці, цю ж енергію використовують на бойові та захисні чари. А люди й не знають, що також мають доступ до цієї сили. 

Нехай і зовсім обмежений. Вони шукають це джерело енергії, прагнуть сили. А ми, маючи її вдосталь, прагнемо відчути наново весь спектр людських емоцій.