Розділ 21. Нія. Рада племені 1

Вечір приніс льодяні пориви вітру, нагадуючи про невідворотний прихід зими. Я стояла посеред галявини позаду Іріани. Мік поряд зі мною мугикав якусь нехитру мелодію, чим безмежно мене дратував.

Навпроти нас Фейнріх спокійно спілкувався зі своїми приятелями та хижо посміхався, щораз як наші погляди перетинались. Та все ж усю увагу юрби лісничих було спрямовано на старійшину. Сидів він на утворенні, подібному до трону, що як усе в поселенні, виявилося сплетінням стовбурів та галузок.

Старійшина окинув гострим поглядом натовп, подарувавши мені лише секунду, аби розгледіти його обличчя. Гачкуватий ніс, темно-зелена борода та скуйовджене волосся. Лісничий був молодшим, ніж можна було очікувати.

Він здійняв руку, щоб стишити бурмотіння натовпу та запросив Іріану мовити своє слово. Поки вона розповідала про те, як Фейнріх нарік Ірбіс та Євгена на вірну смерть, я зчитувала емоції вождя. Спокій! Боляче усвідомлювати, та йому було насправді байдуже!

Коли берегиня спинилась, Фейнріх вийшов на середину галявини.

— Усі звинувачення визнаю! Сперечатися з ними немає сенсу!

Натовпом промайнуло здивоване бурмотіння.

— Однак, — швидко додав він, — провини за собою я не відчуваю!

Фейнріх гупнув посохом, здійнявши до повітря листя з грудками землі. 

— І не повинен відчувати! Бо хто вони? Чужинці! Навіщо вони з’явилися на порозі нашого дому? Щоб утягти нас до вирію війни! Щоб наші браття та сестри гинули за слизькі ідеї архангеліату!

Шепіт натовпу стих, змінившись на льодяне мовчання. Я виступила вперед. Іріана спробувала затримати мене, однак вождь дав знак, тож її рука повільно опустилась, відпускаючи мене.

— Лісному народові слід зрозуміти одну річ, — почала я, стишуючи тремтіння у голосі, — Ейв розпочинає кампанію захоплення тієї землі, на котрій ви проживали багато сотень років. Він відправить сюди свої найстрашніші загони. Хіба вони не будуть чужинцями для вас? Невже ви гадаєте, що вони берегтимуть вашу волю та традиції? Ні! Вони прийдуть винищувати та поневолити!

— І хто це в нас каже? Архангельська поплічниця? Чого б нам вірити тобі?

— Бо архангеліат завжди з повагою ставився до будь-якого прояву життя на планеті. А от чи будуть так до вас ставитись відьми та чорти, що їх назначать тут за головних у разі нашої поразки?