Розділ 18. Нія. Лісове поселення 2

Раптом я почула дивне шарудіння. Це Кіль майнув повз мене у подобі змії. Спинившись біля Максима, він перетворився на парубка. Важко дихаючи, сперся руками на свої коліна.

— Не міг спокійно чекати! — пробурмотів Кіль. — Що у вас тут коїлось поки мене не було?

— Рушаймо! — наказала ліснича, ігноруючи питання Кіля.

Жінка крокувала вперед, наче летіла. Босі ноги ступали м’яко, по-котячому, ігноруючи холод. Ми йшли, занурюючись у ліс глибше й глибше. Коли проходити повз дерева стало важко, Іріана спинилась.

Вона присіла, торкнувшись землі. Прошепотіла щось, промовляючи до лісу. Дерева ожили, зарухались, а згодом розступились урізнобіч, відкриваючи перед нами велике поселення.

Мені перехопило подих від здивування.

— Оце так ви живете?! — чи то спитала, чи то здивувалась я, розглядаючи домівки.

— Не всі, багато хто вибрав для себе життя поза лісом. З людьми, — легка нота смутку почулась у голосі берегині.

Ми йшли за Іріаною, минаючи хатинки, що не просто були зроблені з дерев та чагарників. Вони були цими деревами та чагарниками. Неначе рослина, підвладна дивним чарам, зросла потрібної форми та мала саме той розмір, що необхідний для життя.

Замість вікон на домівках були отвори, нічим не завішені. Попри затишок поселення, я відчувала дивну напруженість. Не бачила жодної живої істоти, та, здавалося, хтось невпинно стежив за мною.

Спробувала зчитати емоції лісничих, у чиє поселення ми прийшли. І здригнулась. Їх було багато. Та всі вони ховалися.

Сила емоцій від лісного народу змусила мої пальці тремтіти. Стільки страху та злості. Чи справді ми прийшли до союзників? Чи Іріана вела нас до наступної пастки?

У роті пересохло. Я сповільнила свій крок, щоб вирівнятись із Максимом та Кілєм. Що зможемо ми втрьох проти стількох магічних істот?

Іріана спинилась біля великого двоповерхового будинку, вирощеного з вічнозеленого ялівцю. Чудовий запах хвої заполонив усе навкруги.

Двері будинку майже не вимальовувалися на великому темно-зеленому полотні. Вони відчинились самі собою, ніби відчувши наближення господині.

Іріана увійшла до оселі. Готуючись до найгіршого, я підготувала сили для атаки. Зібрала на кінчиках пальців.

Останнім у дім потрапив Мік. Носилки м’яко опустились на підлогу. Дивак і далі спав, наче немовля. Якась частина мене йому навіть заздрила.