Розділ 18. Нія. Лісове поселення 1

Руда чуприна бідолахи з арбалетом красувалась на опалому пожовклому листі.

— Застудиться, — завважила я, криво посміхаючись.

Максим сидів, спершись на широчезний дуб. Він здійняв на мене похмурий погляд.

— Переживе!

Пов’язка на його нозі вся була просочена кров’ю. Блідість обличчя та обережність з якою він ворушився свідчили про те, що справи були кепськими. 

Сонце рухалося небокраєм, а Кіль не повертався. Занепокоєно я споглядала на годинник, підстрибуючи на місці аби зігрітися.

— Arcus ignis, — прошепотів Максим.

З-під його долоні з’явилось невеличке райдужне сяйво. Він розмістив його на маленьких гілках, що зібрав обережно до купи.

Полум’я збільшувалось. Танцювало на брунатному листі та розгоралось поступово. Я всміхнулась присівши біля різноколірного вогнища.

— Максиме, — мовила я так лагідно як тільки могла, аби не образити його, — тобі потрібна допомога.

Хлопець підкинув до полум’я ще трішки хмизу. Райдужні вогники вигравали в його очах.

— Ірбіс вона потрібна більше! 

— Як завжди жертвуєш собою заради інших, — я не зуміла приховати гіркоти в голосі.

— Це моя робота!

— Якщо ти загинеш, ніякої роботи в тебе вже не буде!

— Не тобі мене засуджувати! Ти сама дивом не загинула в лікарні, коли твоя мати заманила тебе у пастку!!

Здавалося б я мала сердитись. Але навпаки чомусь стало смішно.

—  Виходить, що ми обидва неадекватні.

У підтвердження цих слів, ми голосно зареготали.

— Неадекватні — це дуже м’яко кажучи! — пролунав незнайомий жіночий голос.

Я здійняла погляд аби побачити її — жінку зі шкірою, кольору дубової кори та темно-зеленої листви. Котячими очима вона сканувала місцевість навколо нас. Вбрана в біле плаття, вона граційно провела укою по вінку, що прикрашав її темне волосся. 

— Від вас забагато галасу! А це заклинання відлунює ангельською магією за кілька кілометрів, — вказала вона на багаття.

— Наш друг… — почав був Максим, погасивши полум’я.

— Чекає на вас, — жінка спинила свій погляд на хлопцеві, що мирно сопів попід деревом. — Я — Іріана, берегиня поселення лісничих. Нам слід поспішати!

Максим повільно здійнявся на ноги. 

— Цього теж заберемо! — Іріана здійняла руку, вказуючи на Міка. 

Листя під хлопцем почало ворушитися. Поступово з опалого листя та галуззя жінка сформувала повітряну лежанку. Під час цього дійства Мік переліг на бік та скрутився калачиком.