Розділ 16. Ірбіс. Замало 3

— То що ти пропонуєш? — я схрестила руки на грудях, не очікуючи нічого доброго.

— Ми зробимо невеликі виїмки, щоб можна було впертись ногою.

— Роби! — погодилась я. — Тільки швидше!

Я вийняла з халяви свій кинджал та простягнула його хлопцеві. Він почав будувати невеликі виїмки-сходинки, а я продовжила навертати кола камерою.

Коли всі приготування було зроблено, Євген повернув мені зброю. Я підійшла до стіни та спробувала зачепитися ногою, водночас врізаючись пальцями рук у землю. 

Євген став поряд. готовий підхопити мене в разі необхідності.

— Я впораюсь і без тебе, — заричала на нього.

І тієї ж миті нога вислизнула. Я втратила рівновагу та падаючи, опинилась в його обіймах.

— Звісно ти впораєшся, — тихо промовив хлопець, — я тільки підтримаю. Ми ж команда…

Лагідність його мови роздратувала мене ще більше. Я полізла нагору. Зосередилась, не даючи собі шансу на помилку. Діставшись достатньо високо, сперлась ногами на катану. 

Мого зросту саме вистачило, аби дістати маківкою до зачаклованих галузок. Ухопившись руками за гілки, я підтягнулась. Пересохлими губами торкнулась до живильних крапель вологи. 

Підтягнулась ще раз, і ще. Повністю втамувати спрагу не вдавалось. Але й від тієї незначної кількості води стало легше.

Я обережно спустилась на землю.

— Тепер ти! — кинула хлопцеві.

— Боюсь, я не такий вправний, — він прискіпливо оглянув нашу конструкцію. 

— Але попити тобі треба! 

Євген зітхнув та поліз нагору. Він зумів дістатися даху та зробити кілька ковтків. 

Хлопець повернувся на долівку. Спрага та холод спустошували нас, та невдовзі й голод заятрив зводячи шлунок.

Хотілося когось знищити! Біль здавався розвагою порівняно з повільною мученицькою смертю.

Я осіла, обхопила руками коліна. Сльози пекли очі. Але не можна було втрачати зайву вологу на такі дурниці. 

Дивно, та Євгену вистачило розуму промовчати. Він опустився поряд зі мною. Рукою пригорнув за плечі. На мить мені стали байдужими всі його неоковирні вірування та упередження. Хотілось тільки відчувати поряд із собою життя та тепло.

Тож я похилила голову на його плече та заплющила очі.