Розділ 16. Ірбіс. Замало 1

Ніч іще трималась за нас своїми холодними обіймами. Лежачи на вогкій землі, на дні своєї пастки, ми продовжували триматись одне за одного, як квітка продовжує тягнутись до світла.

— Валяй уже свої питання! — прошепотіла я.

— Ти колись мріяла про звичайне життя?

— Для мене життя сповнене монстрів та боротьби із дитинства було звичайним!

— Ти знаєш про що я. Чи не так?

— Знаю, — зітхнула, — думаю, що я б загнулась від нудьги. 

Він засміявся.

— Однак разом із тим, інколи відчуваю страшенний тягар, який зняти зможе хіба що смерть!

Сміх Євгена обірвався. Але ж він сам хотів відвертості.

— А як щодо батьків? Я пам’ятаю той вечір, коли ви з Максимом уперше приїхали до нашого штабу. Твоя розповідь тоді мене зачепила. І я ніяк не міг забути ті слова. І міркував, як таке могло трапитись… Розкажи про них.

— О, це буде непросто, — я заплющила очі, згадуючи минуле дитинство, де тато й мама були ще живі. — Мій батько був мисливцем. Він жив у Японії та полював на темних істот, отримуючи за це винагороду від людей. Архангеліат часто винаймав його для допомоги.

Однак він наробив забагато галасу. Певні клани оголосили полювання на нього. Тож батькові довелось полишити батьківщину та блукати світом.

Люди, що шукали його, мали своїх агентів майже всюди. Але батькові вдалося оселитися тихо в українському місті. Можливо він би не лишився там надовго. Але зустрів мою матір. 

— Отже, кохання… — задумливо проказав Євген.

— Так, саме через їхню історію, я досі вірю в це почуття!

— А що було далі?

— А далі тата відшукали вороги. Аби помститися йому, винайняли одну з найстрашніших відьом. Зловмисниця зуміла непомітно ввійти до маминого оточення та проклясти її. Мама помирала в страшних муках.

Батько весь час був коло неї. Випробував усі знеболювальні засоби, що були. Але це не допомагало. Мати благала вбити її, аби зупинити страждання. Батько взяв свою катану. Приставив до її горла.

— І ти це бачила?

— Тато наказав мені не виходити з кімнати, що б не відбувалось. Але я не відрізнялась слухняністю. Тому підкралась та підглядала…

— І?

— Він заплакав. Рука його задрижала та опустила катану. Він бурмотів тільки одне слово “Пробач”. І так і лишився біля неї, доки душа не полишила тіло.