Розділ 15. Нія. Пошук. 2

Тим часом Кіль почав пояснювати наш план.

— В останньому звіті Ірбіс повідомляла про зустріч з лісним народом. Коли ти безсовісним чином утік, я звернувся до Егіла за допомогою. Плем’я одразу знайшло для мене транспорт. А також інформацію про найближчі поселення лісничих.

— Але ж їх навкруги хоч греблю гати! — озвався Максим.

Він мужньо тримався, поки я промивала рану. І от нарешті мені відкрився весь масштаб поранення. Три глибокі порізи розтинали ногу хлопця. Замість того, щоб гоїтись, здавалося, що пошкоджені тканини піддались запальному процесу.

Кіль застиг, дивлячись на понівечену ногу Максима. І я злякалася, що його знову знудить.

— Та годі вам, — невпевнено мовив Максим, — моє тіло — це тільки проєкція мого духу. Воно не може загинути через крововтрату чи хворобу, чи поранення.

 — Але ж рана не гоїться, Максиме. 

— Спершу знайдемо друзів, потім вирішимо, що робити з пораненням! — Максим спрямував погляд на Кіля, очікуючи подальших роз’яснень щодо поселень лісничих.

Кіль судомно глитнув, відвівши погляд від Максимової ноги.

— Егіл підтримує зв’язки з усіма поселеннями регіону. І він виділив центральне. Те, до якого прямували Ірбіс та Євген мало б бути найбільшим та найвпливовішим. Адже нам потрібно знайти якомога більше союзних сил.

Нанесла мазь та приклала пов’язку. Максим не здригнувся, але по напруженню його тіла я усвідомлювала, що йому було дуже боляче.

— Тому ми їдемо саме до північного. У нас є координати та навіть довірена особа за яку Егіл ручився! Якби ти не кинувся стрімголов у пастку, то знав би все це! — у голосі Кіля забриніла образа.

— Отже, їдемо! — Максим вибрався з автівки та шкутильгаючи перейшов до водійського сидіння. — Поведу я, бо Кіль нас може вбити ще дорогою. Як ви взагалі дістались до Харкова?

— За кермом був мій старий приятель. Він би лишився, але подібне втручання видало б супернику об’єднання мокравин з архангеліатом. Егіл наказав не викривати це до останньої миті. 

— Це розумно! — кивнув Максим. — А як щодо тебе?

— Я — самітник, — потиск плечима Кіль, — та й давно вже помічений в одній компанії з вами.

Старенький Фольц заторохкотів. Сморід бензину неприємно лоскотав ніздрі, поки я вмощувалася на задньому сидінні.

— Ніє, як ти тут опинилася? 

— Мене приніс Ден, —опустила погляд.

Колись, ніби в минулому житті, в Максима тільки з’явились крила після ініціації, та він здійняв мене у небокрай. 

М’язи на Максимовому обличчі закам’яніли. 

— Ден не міг лишитися. Ти ж знаєш…

— Втручання архангела дискредитує сили світла. Тоді їм можна буде інкримінувати провокацію конфлікту. Ба більше, розпалювання війни, — Максим кивнув.

Його погляд сфокусувався на дорозі. 

— Які в нас шанси, що вони все ще живі? — важко видихнула я.

Кіль розвернувся, свердлячи мене своїми брунатними очима, що виблискували з-під квадратних окулярів.

— Навіть не смій сумніватися! — обурився він.

Сутінки густішали, сповиваючи мирне місто. Я вперлась чолом в прохолодне скло автівки. Заплющила очі, відганяючи жахні думки. Та дозволила собі розслабити тіло, довірившись міцним рукам, що тримали кермо.