Розділ 14. Максим. Валея 3

Порив холодного леготу розбурхав купу листя, що лежало на пожовклій траві. Охайна стежинка вела до входу в будинок. Неприємні передчуття оповили мене з новою силою. 

Відчув, як у просторі навколо відбулася зміна. Мітку на лівому плечі запекло. Я сформував на долоні чари захисного бар'єра. Саме в цю мить повітря завертілося з великою силою.  Земля переді мною розкрилася. З новоутвореного порталу виринула глуханя.

— Валея? — пізнав я відьму, з якою вже доводилося битися.

Її рот викривлений, наче чиясь рука намагалась зашити його, та спроба була невдалою. Рідке волосся на голові, зіщулені очі. 

— Знову ти в халепі, воїне, — слова промовлялися, та рот у Валеї лишався нерухомим.

Окрім неї з порталу почали визирати песиголовці. Я нарахував п’ять кровожерних пащек, спрямованих у мій бік.

Зненацька двері будинку відчинилися. Звідти вийшов чоловік. Невеликого зросту, з полисілою головою та сірими щілинами-оченятами. На собі він мав безликий офісний костюм.

Песиголовці наближалися. Однак один лиш помах руки незнайомця та вони застигли на місці.

— Юначе, — почав він, дрібно переставляючи свої ноженята, — ви дещо спізнились. Мені довелось витратити час на очікування. А я цього не полюбляю.

— Хто ти в біса такий? — невигідність мого становища додавала необхідності потягнути час.

— Мене звуть Серн, та це не так важливо. Важливо те, що твої друзі потрапили в пастку. 

— Що з ними?

— Вони живі, — недбало відмахнувся чоловік, вишкіривши зуби й тим самим ставши дещо схожим на щура, — поки що.

— Чого ти хочеш від нас?

— Усе максимально просто. Мені потрібна інформація. Усе, що вам вдалося дізнатись про сагаріс та його місцеперебування.

Я стенув плечима. 

— Чого ти вирішив, що я знаю бодай щось про цей… Як там його? Санаріс? 

— Якщо не знаєш, то ти нам не потрібен!

Серн зробив крок назад до дверей дому. А песиголовці навпаки крокували вперед.

— Я його знаю, — прогриміла глуханя, старечим моторошним голосом, — він нічого не скаже.

Я не втримав посмішки, з викликом дивлячись на щурячу фізію дрібного чоловічка. У його очах промайнув відблиск розчарування. Невдовзі Серн зник за дверима будинку.