Розділ 14. Максим. Валея 2

— Мені було б достатньо твого слова, — прошепотів він, — однак інакше ти не знатимеш, що час настав!

Промовивши слова обіту, я відчув, як його магія впікається в шкіру.

— Сподіваймося, що до цього не дійде, — нахмурив чоло Кіль.

Егіл сухо кивнув.

— Ми сформуємо загони. Вони будуть готові стати до бою та битися з армією Брогза. Локалізуються на сході Харківщини та приймуть бій, — плечі старого понуро опустилися, однак очі сяяли рішучістю.

Ми саме збирались у дорогу, коли задзвонив телефон Кіля. Його очі округлилися зі страху.

— Це Нія, — промовив Кіль, відхиливши слухавку, — Ірбіс із Євгеном зникли!

— Якого… — я вчасно спинився, згадавши силу лайливих слів. 

Однак злість вирувала тілом і нікуди не збиралася подітися. 

Швидко вичаклував теку. У ній містилися відомості про останній контакт Ірбіс. Людина, що мала вивести їх на поселення лісничих. 

Мені потрібна була адреса цього хлопця. І я її швидко віднайшов. Переміщення в незнайоме місце здійснити було важко, але можливо.

— Стій! — зненацька вигукнув Кіль. — Тобі не можна йти самому!

— Їх треба знайти. Терміново! — спалахнув я.

— Знаю, Максиме! Найбільше за все я хочу знайти Ірбіс та Євгена… Але це може бути черговою пасткою!

— Байдуже. У нас немає іншого виходу. Я єдиний, хто може переміститись туди миттєво. 

Кіль підійшов до мене та поклав руку на плече.

— Тобі не обов’язково робити це самому, — промовив він, — ми візьмемо автівку. Домчимо менш ніж за дві години.

— Значить ти примчиш за дві години! — гаряче відказав я.

Кіль дивився на мене розкривши рота, готовий щось відповісти. Але його силует зникав перед очима. Натомість з’явилась сіра вулиця. Безлисті дерева хилилися додолу від сильного вітру. 

Інколи я замислювався щодо того, чому все працює саме так, чому дух зберігає таку значну частину людських реакцій. Ден називав це благословенням, а мені б хотілося, щоб усі мої почуття зникли разом із болем.

Я струсив головою, розганяючи сумні думки. Десь поряд мав бути чоловік, який підставив Ірбіс. І мені необхідно було його знайти. Я крокував вологим від дощу асфальтом. Вулиця була устелена невеличкими будинками, які розмежовувались парканом. 

Знайшовши потрібний, я спинився. Хвіртка не причинена. Хтось, здавалося, чекав на мене. Я завагався лише на мить. А потім увійшов.