Розділ 14. Максим. Валея 1

Опісля сніданку Егіл зібрав нас у своїй печері. Вогонь у каміні палахкотів синім полум’ям. 

— Існують сказання про чарівний сагаріс, — почав розповідь старий, смакуючи гаряче какао. — За цими розповідями, сокира може творити дива, якщо потрапить до рук людини, чиє серце сповнене щирості та сміливості.

— Так, — мовив Кіль, — це ми знаємо.

— У нашій бібліотеці, що має значно довшу історію, ніж людська збереглись й інші цікаві свідчення.

— Які саме? — нетерпляче спитав я. 

— Усі вірування сходяться на думці, що сагаріс є зброєю світлих сил. Ніби-то створений тисячі років тому верховними архангелами. Точної інформації про час створення зброї не збереглося. Тож різні легенди кажуть по різному. 

Але одна з оповідок сивої давнини каже про те, що такий вид зброї створювали об’єднання сил світла та пітьми. 

— Неможливо! — я вчепився пальцями в руків’я крісла.

— Неначе два береги однієї річки, добро та зло завжди жили поряд. Ба більше, серця людей та істот завжди єднають у собі й одне, й друге. Як день не може існувати без ночі, так і добро не може існувати без зла. Тому й не дивно, що хтось вирішив постати проти одвічної боротьби.

Тож згідно зі сказанням, подібна зброя створювалась загальними зусиллями верховних янголів та демонів, що об’єднались із метою встановлення нового світового укладу.

 Цей заколот вдалося погасити. Новітню зброю знищити. Та одна сокира все ж перейшла у розпорядження архангеліату.

Егіл змовк, милуючись полум’ям. У мене потемнішало в очах від одного тільки уявлення, що архангели могли дійти до об’єднання з демонічними силами. Старійшина прочистив горло та продовжив:

— Ця зброя допомагала героям із чистим серцем. Але згідно з легендою, вона може служити не тільки добру.

— Ви хочете сказати, що зла людина теж зможе активувати силу сагаріса?

— Саме так!

— Але ж щире серце? Хоробрість? — не міг вгамуватись я.

— Зло теж може бути чесним. І хоробрим! Я спав спокійніше, доки був певен, що сагаріс зник назавжди. А тепер… Хтозна, чого чекати від злої людини, озброєної сагарісом.

— Ми ще не певні, що він зберігся. 

— Як знайдете, то краще знищте його власноруч, — Егіл подивився на мене сумними старечими очима. — А тепер про нашу домовленість, — підвівся він, — ти обіцяєш зробити все можливе задля того, щоб урятувати наш квітконос?

— Так, — я простягнув руку аби вичаклувати сферу обіту.

Егіл здійнявся.