Розділ 13. Нія. Тільки бізнес 2

Біля однієї з лавочок затримались, через натовп. Мою увагу привернув маленький свічник золотистого кольору. Мимоволі рука потягнулась до нього. Раптом мама спинила мене.

— Не смій чіпати! — гарикнула вона. — Може бути проклятим.

Отямившись, я сховала руку до кишені, мріючи полишити це жахне місце. Нарешті біля одного зі столиків ми зупинились. Навпроти стояло створіння, менше мене сантиметрів на п’ятнадцять. Схоже на зморщеного стариганя, воно шморгало носом, витираючи зелені шмарклі рукавом.

Випуклі очі істоти бігали кругом, роз’їжджаючись водночас у різні боки.

— Лідіє, яка радість! — хекнув старий, побачивши маму.

— Здоров був, старий блуде, — гмикнула у відповідь вона, — мені потрібна дуже рідкісна зброя і якнайшвидше!

— Хм, а я гадав, що справи твої кепські. 

Я спробувала зчитати емоції старого. Радості звісно ж не відчула. Якась схвильованість та й по всьому.

— Справи мої чудові, не переймайся! З тебе інформація, Олею. З мене гроші.

— Що ж цікавить цих двох красунечок? — одне з вирячених очок пробігло, оглядаючи мене з ніг до голови. 

Відчула неприємний присмак огиди. Мама подалась уперед, схилившись до старого. Вона прошепотіла назву зброї так тихо, що навіть я ледь розчула її.

Очі в Олея зібралися до купи, а потім знову роз’їхалися, демонструючи тотальне здивування.

— Такі гарні панночки й така небезпечна зброя, — похитав головою він.

Мама швидким рухом вийняла щось блискуче зі своєї торбинки. Монети, круглі маленькі злитки золота. У мене повільно відпала щелепа. Беньки Олея заіскрилися бажанням.

— Рахуй це за аванс, — вона виклала стосик золотих монет перед ним на столі.

Блуд різкими рухами почав гребти гроші у свої кишені, оголивши при цьому свої волохаті, майже звірині руки.

— Решту отримаєш тоді, коли дізнаєшся, де нам його шукати!

— Решту це скільки? — зіщулившись пробурмотів він.

— Стільки ж!

Олей важко зітхнув.

— Що не зробиш заради давньої подруги! І донька в тебе гарна. Працює на архангеліат, аж дивно, — бурмотів він, крутячи своїми очима. — Зроблю, що зможу. 

Мама стримано кивнула. Ми розвернулись до місця виходу з ринку. На останок я обернулась, щоб глянути на Олея. Обидва його очиська буравили мене. Здригнувшись, врізалась у чиюсь спину. Пробурмотіла вибачення й спробувала знову відшукати блуда. Однак його прилавок лишився без нагляду, із дріб’язком непотребу, що захарастив увесь стіл.