Розділ 12. Ірбіс. На рівень нижче 2

Я важко зітхнула. Однак пропозиція була слушною, якщо ми не мали наміру змерзнути на смерть. Він розстібнув куртку. Я вмостилась на його плечі, обійняла руками торс. Вільним краєм свого плаща накрила його тулуб. А він накинув правий край своєї куртки на бік, закривши мою спину. Його рука лягла важко на мою талію та міцно притисла.

— У мене теж є надприродні сили, якщо раптом ти забув! — спробувала зіронізувати я.

— Та я бачив твої сили в дії. І з пам'яттю в мене все добре! — відрізав Євген.

Я дозволила собі бодай на деякий час розслабитися. Хоч мій мозок і волав про необхідність триматися від нього якнайдалі. Проте наразі Євген був єдиним живим створінням поряд. До того ж він вочевидь не мав наміру заподіяти мені шкоду. Принаймні поки що.

Згадувала всіх своїх друзів, приятелів, колег по роботі. Мабуть, з усього списку Євгенові я довіряла найменше. Посміхнулась похмуро тому, як завернулась доля. 

— Найменше ми хотіли б опинитись у такій ситуації в компанії одне одного, — пробурмотіла.

— Не найгірша компанія, — серйозно відповів Євген.

— То тобі не гидко торкатись до людей, що володіють магічними здібностями? — зіщулила очі, прислухаючись до його серцебиття.

Відчула, як він невпевнено повів плечем. Промовчав. “Отже, гидує”, — подумки зауважила я. Це усвідомлення чомусь викликало в мені чергову хвилю гніву. Проте розривати вимушені обійми я не збиралась.

— Протримаємось до ранку. А там вже й Максим нас примчить рятувати!

Нагадування про Максим втрапило саме в ціль, бо серцебиття хлопця миттєво прискорилось.

— Завжди вас Максим має врятувати! Аж нудить від його праведності.

— Ревнощі? Досі не відпустила історія з Нією?

— Послухай, Ірбіс, — мовив він рівним голосом, — давай хоч на цю ніч встановимо перемир’я, добре?

Розгадав мій план знущань, поганець! 

— Що пропонуєш?

— Я тобі надам відповідь на три твоїх питання. Відверто. А ти на три моїх. Так само чесно. Обіцяєш?

— Обіцяю, — я посміхалась глузливо, смакуючи незручність майбутніх питань.

— Ти перша, — хлопець опустив голову на мою маківку.

— То ти маєш почуття до Нії, чому ж ігноруєш її?

— Прив’язавшись до неї, я ризикую позбавитись об’єктивності. А вона мені необхідна для виконання своєї роботи. До того ж Нія обрала іншого. Я не збираюсь ставати подушкою для сліз за коханим ангеликом! Не хочу страждати вдвічі більше за потрібне.

Після слова “роботи” я майже не слухала.

— Ти дійсно віриш в ідею “нового порядку”, де для магії не існуватиме жодного місця?

— Вірю. Місце для магії існуватиме. Але всі істоти як світлі, так і темні стануть в один рівень з людьми. А можливо й на рівень нижче.

Мороз пробіг шкірою. Та не від холоду.

— Що означає “на рівень нижче”? — нервово спитала я.

— Ці сили занадто руйнівні, щоб лишати їх без контролю. Тільки люди можуть цей контроль забезпечити найкращим чином, — упевнено відповів Євген.

Залишки доброго настрою остаточно розвіялися. 

— Вимушена зізнатися, що інколи майже була готова довіряти тобі, — сухо сказала я.

Тільки з практичних причин лишалась в його обіймах. “Так само як і він у моїх”, — майнула думка в голові.

— Тепер твоя черга відповідати на питання, — сказав Євген.

І я принишкла.