Розділ 11. Нія. Примара 1

Я знову прийшла до мами, у місце, що колись вважала домом. Мама заварила чай. Прискіпливо я роздивлялась вміст своєї філіжанки.

— Пий, не бійся. Отруєння — не мій рівень, — зауважила вона, сьорбаючи свій улюблений зелений чай із саусепом.

І справді її рівень — ростити дитину, поступово вбиваючи її, вводити в оману. Дивно, однак тепер мати поводилась так, наче нічого незвичайного між нами не було.

— Даніїл надав свою відповідь? — діловито запитала вона.

— Він готовий повернути тобі сили, — вибовкнула я на одному подиху.

Мама хижо посміхнулась, аж сироти побігли тілом. І нащо я погодилась власноруч їй передати сили?

— Однак є умова. Якщо ти порушиш кодекс архангеліата, знову залишишся без сил, — мовила я найбільш спокійним тоном, на який була спроможна.

— Авжеж, — процідила вона крізь зуби. Її очі виблискували хворобливим нетерпінням.

Я вийняла з наплічника чарівну кулю, що мені передав Ден. Відчувала, як у ній вирувала магічна енергія. Безсумнівно, мама була могутньою відьмою. Кулю, що переливалась агатовою димкою з ліловим вкрапленням, я поклала на стіл. 

Мама стрімко потягнулась за нею.

— Чекай, — зупинила її.

— Розкажи все, що знаєш про сагаріс.

Рука жінки завмерла в сантиметрі від кулі. Вона здригнулась усім тілом,  та вирівнялась на стільці, склавши руки на грудях. 

— Нищим світом, стрімко ходили чутки про скіфську зброю, що має величезну силу. Кажуть, що зброю не загублено, а сховано.

— Де? — напружилась я.

Мама знизала плечима.

— Хтось каже, під землею, хтось стверджує, що на дні Дніпра.

Я залучила свої здібності, щоб зчитати її. Нестерпне бажання, жага. Це, мабуть, стосувалося кулі з силами. Має бути щось іще. Я заринула глибше. Жаль, біль — невже каяття? Гніву й злості не було. Радісне передчуття.

Не було жодної упевненості, що вона казала правду.

— Я можу ще пошукати інформацію, — додала Лідія.

— У нижчому світі?

— Не зовсім… На ринку, що передує входу до нижчого світу. Тільки не роби таке гидливе обличчя. Якби ці святоші не нехтували нижчими істотами, твій ментор уже б давно знав про сагаріс.

— Гаразд, тримай мене, будь ласка, в курсі.

***

Я мало не бігла геть з квартири. Щоб не бачити цього жахного повернення сил. Хоч би ми не помилилися щодо неї!

“Сагаріс десь є! Він досі існує!” — я скинула повідомлення в нашу групу в месенджері.