Розділ 9. Максим. Праліс 5

— Ви гадаєте, що все буде настільки погано?

— Я гадаю, що варто підготуватися!

Зненацька почувся хрускіт. Я обернувся на звук і побачив, як одне з яєць на наших очах почало тріскатись. Егіл підступив ближче, зачаївши подих. Не в змозі відвернути погляд, я бачив як тріщинка на шкаралупі швидко зростала, неначе тоненький струмок. 

За мить верхівка шкаралупи відлетіла. З-під неї на нас вирячились дві великі беньки. Створіннячко кліпнуло. Рештки її минулої домівки розлетілися. І перед нами з’явилась желеподібна грудочка. Вона щось невиразно булькнула. Егіл весело засміявся. Підхопив маленьку мокравину та блимнув, проганяючи сльози.

— Треба терміново знайти Лою. Вона як ніхто знає, що потрібно новонародженому.

Ми повернулись до зали, де вже закінчувався бенкет. Коли Егіл заніс мокравинку та здійняв її високо у своїх старечих руках, усі схвильовано принишкли. Лорі кинулась до малої першою. Згодом інші почали підходити та улюлюкати.

— Розійдіться! — прошипіла Лоя. — Налякаєте малятко!

Кіль підійшов до мене, сяючи усмішкою.

— Оскільки в мокравин не має батьків у класичному сенсі даного слова. Усі дорослі стають батьками для усіх малих, — пояснив він.

— Як ви визначаєте, хлопець народився чи дівчинка?

— За формою новонародженого: округлі — дівчата, овальні — хлопчики. Різниця звісно ж є тільки формальною. Робиться це задля легшої інтеграції в людське суспільство.

— Тобі сьогодні неймовірно поталанило, — продовжив він, — адже яйцю потрібно визрівати у гнізді двадцять місяців. І це тільки за сприятливих умов!

Я обернувся, відчувши на собі погляд Егіла. Його очі промовляли до мене, нагадуючи про обіцянку. Я наблизився до старого. Та промовив тихо, щоб ніхто навколо не почув:

— Я готовий виконати ваше прохання. Але мені потрібно знати все, що можливо про сагаріс!

— Ранок покаже, що вечір не скаже, — мовив Егіл, підморгнувши. 

Одна з жінок провела нас до гостьової печери. Я вже й забув, коли в останнє спав. В ангельському вимірі сон був абсолютно не потрібним. А в людському бодай кілька годин точно б не завадили. Останнім, що я бачив переді сном, було усміхнене обличчя Кіля, що лежав на сусідньому ліжку.